Геза Гардоні - Зірки Егера

Ева замотала головою і розплющила очі:

— От і навмисне дивитимусь!

І хоча обличчя її зблідло, вона й далі дивилася на криваве богомілля.

Гергей був спокійніший — він з дитинства звик до вигляду крові. Це його не дуже непокоїло. Більше здивувало те, що ці люди добровільно зносять такі тортури, проливають свою кров. І з отакими недолюдами вже понад сто років б'ється угорський народ! Він перевів погляд з кривавої процесії на протилежний бік вулиці.

Дивно, що ми завжди відчуваємо, коли чиїсь очі пильно дивляться на нас.

Гергей глянув туди, звідки були спрямовані на нього очі двох людей.

Один був з вигляду вірменин — той самий адріанопольський ага, солдати якого з легкої руки Гергея злетіли в повітря.

Другим був Юмурджак.

Сталося це минулого літа. Якось уранці Майлад повідомив Балінта Терека, що вночі у замок прибули нові в'язні.

— Угорці? — здивовано запитав його Балінт.

— Не знаю. Я тільки чув, як уранці, коли відчинили ворота, брязкотіли ланцюги на подвір'ї. Я ж розрізняю брязкіт ланцюгів кожного бранця. Навіть лежачи в постелі, завжди точно знаю, хто проходить повз мої двері.

— Я теж.

Вранці вони знову почули дзвін ланцюгів. Але йшла не одна людина, а двоє, троє, а то й четверо. Ось вони пройшли через подвір'я, брязкаючи кайданами. Невже їх повели в Таш-чукуру!

Таш-чукуру — це схожа на печеру темниця Семибаштового замку, камера смертників, влаштована під Кривавою баштою. Той, хто попадав туди, дуже швидко пізнавав таємниці потойбічного світу.

Балінт і Майлад побрели в сад, де вони звикли відпочивати, коли їм дозволяли вийти з камери. Але того дня їх не хвилювало, як розпускаються кущі, не звертали вони уваги й на хмари, що пливли в напрямку Угорщини. Вони занепокоєно чекали, коли нарешті з'являться нові бранці.

На їхніх ногах уже не було ланцюгів. Оті незліченні дукати, що їх переслала дружина Терека султанові й пашам, не відчинили їм воріт на волю, але допомогли позбутися кайданів.

До того ж обидва в'язні були вже людьми немолодими, а замок охороняло двісті п'ятдесят солдатів із своїми родинами.

На подвір'ї з'явився опасистий бей, даючи вказівки стражникам, що здавали вартування.

— Троє з вас піде на каменедробильню,— наказав він, витираючи чоло і важко дихаючи.— Так, троє підуть на каменедробильню і працюватимуть там.

Він назвав імена трьох призначених ним солдатів, потім звернувся до двох невисоких на зріст вартових:

— А ви повертайтесь через годину — прибиратимете арсенал.

Балінт Терек з нетерпінням чекав, коли бей закінчить свої розпорядження. Ніби прогулюючись, він підійшов ближче.

— Доброго ранку, Велі-бей! Як спалося?

— Погано. Мене розбудили сьогодні дуже рано. Прибуло троє нових в'язнів з Угорщини.

— Чи це не ченця привезли сюди?

— Ні, не ченця. Якогось дуже настирного пана. Хоча він, може, й жебрак. На ньому навіть сорочки немає порядної. Кажуть, що він підстеріг будайського пашу і пограбував.

— Будайського пашу?

— Так. З ним привезли і його двох синів.

— А як його звати?

— Я записав, але не пам'ятаю. У вас у всіх такі чудернацькі імена, що й сам біс їх не розбере.

Балінт Терек вернувся в сад і сів біля Майланда.

— Напав на будайського пашу? — мовив він замислено. — Хто б це міг бути?

— Жебрак? — розмірковував і Майлад.— Якби він був жебраком, його сюди б не привезли.

— Хто б він не був, але найперше, що я зроблю, це дам йому одежу.

Вони довго міркували, перебираючи прізвища безлічі угорських і ердейських вельмож, але дійшли висновку, що жоден з відомих їм людей не посмів би так вчинити з будайським пашею — адже паша їздить у супроводі великого почту.

Новий в'язень з'явився за обідом, він сів до їхнього столу у затінку внутрішнього подвір'я.

Майлад і Балінт пильно приглядалися до нього. Але прибулець виявився їм незнайомим. Якийсь низенький, кремезний, смуглявий чоловік з сивиною і невеликою лисиною на маківці. Одягнений він був у подерте угорське полотняне вбрання. Поруч з ним сиділи двоє хлопців, одягнених трохи краще. Одному на вигляд було років двадцять, другому — двадцять п'ять. Схожі риси обличчя свідчили, що між собою вони — брати, а старому — сини. На ноги старому вже наділи легкі сталеві кайдани,