Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

та борги вивели за кордон. Усі ваші облігації державної позики вже в заставі. Залишились акції, які скоро нічого не будуть варті. Під що надавати вам рефінансування?

— Але шість наближених до влади банків отримали рефінансування без проблем. Особливо легко гроші дісталися «Скарбам», — мовив чоловік у білосніжній сорочці із золотими запонками.

Гладеньке обличчя, ніби щойно із косметичного салону, спотворила крива усмішка. Та репліка відомого фінансиста нікого не зачепила — він не сказав нічого нового. Уже кілька тижнів істеблішмент із завмиранням серця спостерігав за тим, як один із найбільших комерційних банків змінював господаря. Ним став скандально відомий співвласник фірми з продажу імпортного «блакитного палива». Той самий швейцарський трейдер, чиїми контрагентами були газотранспортні компанії двадцяти європейських країн.

Голова ради теж ніяк не відповів. Формально наданням коштів займалося правління. Однак усі знали, хто є головним куратором Національного банку. Ситуацію так-сяк виправив колега з юридичного департаменту. Шевченко скористався короткою паузою, щоб ковтнути води. Невінчана нечутно вийшла із залу.

У квартирі третю добу стояла холоднеча. І це при тому, що тариф на тепло підвищили на третину, думала Настя. Краєм вуха чула по радіо, що таке лихо спіткало не тільки її — пів-Києва залишилося без тепла. Увімкнула інтернет. Столичний мер із притаманною йому проникливістю пояснював журналістам, що місто не заборгувало газівникам жодної копійки. Проте депутати міськради повідомляли, що борг таки є — просто річний бюджет виконано наполовину. Тому й опалюється лише кожна друга квартира, зметикувала Невінчана і перескочила на політичний сайт, який транслював інтернет-конференцію Пасічника. Це з його боку був сміливий крок — у такий момент вийти на широкий формат спілкування з збуреними співгромадянами. Результат не забарився. У підсумку главу держави найчастіше запитували: «Скільки вам потрібно грошей, щоб ви назавжди залишили Україну?». Розмножене багато разів запитання надходило з російських інтернет-ресурсів, — пояснила прес-секретар Президента. Але це мало втішало. У Насті боліла душа.

— Привіт, Ліно! — набрала Хопрову. — Скажи, що ти робиш, коли в тебе депресія?

— Слухаю нашого Президента! — розсміялася подруга, яка майже цілодобово висіла в інтернеті. — А де Євген?

— У відрядженні, готує сюжет про вітчизняний Кувейт.

— Угу, Кувейт, — повторила Хопрова. — А столиця замерзає… Знаємо. В нас таке саме. Ой, чи не затягнеться? Гляди, перед Новим роком Газпром згадає ще про якийсь борг…

— Ну чому все так погано? — простогнала Настя.

— Знайшла час впадати в депресію. Дурна звичка — перейматися політикою. Думай про сім’ю. У тебе велика подія на носі.

Невінчаній стало трохи легше. Справді — самій досі не вірилося, що в її житті сталися такі зміни. Сині панчохи ледь не прилипли до шкіри. Але ж встигла, встигла!

Наступного дня вона пішла до лікарні, на ультразвукове дослідження. Лежала на холодній кушетці, по тілу повзало щось схоже на комп’ютерну мишку. На моніторі попливло зображення. Працювало щось на кшталт мікрофона. Акустика в кабінеті була чудова, Насті здавалося, що ці звуки чути аж у вестибюлі. «Мелодія мого тіла», — подумала вона. Раптом крізь одноманітний шерхіт прорізався інший, ледь вловимий звук. То її серцю, ніби приєднаному зараз до цілого всесвіту, озвалося крихітне серденько її дитини.

II

Урядовці домовлялися про прибуття української делегації ледь не до полудня. Медійники тим часом тинялися залами аеропорту й добряче зголодніли. Нарешті літак прем’єра взяв курс на Москву. Журналісти стиха обговорювали чвари навколо української газової труби, не відмовляючись і від запропонованих стюардесою закусок. Коли під крилами лайнера розтанули обриси столиці, Чубенко дістав свіжі газети й посунувся ближче до ілюмінатора.

Уся преса писала про взаємини Москви і Києва. Добігав кінця третій тиждень без російського газу. Пів-Європи потерпало через примхи монополіста. Скрізь шукали альтернативу «блакитному паливу». Британська газета «Таймс» зазначала: «Росія заплатить за своє нахабство, а Україна — за політичний хаос».

Жінка, яка сьогодні тримала у своїх руках ключ до переговорів, сиділа в окремому салоні з незворушним виглядом. Її обличчя осявала золота корона коси, а тендітну статуру підкреслювала маленька вечірня сукня чорного кольору. Насправді ж, як підозрював Євген, поєднання цих двох кольорів тільки підкреслювало її натуру затятого піромана, — прем’єр перетворювала репутацію своїх політичних конкурентів на попіл.

Ходило чимало анекдотів про те, як українському прем’єру вдається залагоджувати непрості «газові» стосунки зі своїм російським колегою. Однак те, що коїлося в Україні з новорічної ночі, давно вийшло за межі комедійного жанру. Холод пробрався до кісток чи не кожної другої сім’ї благополучного Старого світу. Ця жінка могла сьогодні єдиним словом, розчерком пера повернути тепло у двадцять країн Європи. Невідомою залишалася ціна.

Окрім задубілої Європи, леді Ю. в цей момент, на висоті десяти тисяч метрів, вивищувалась і над своїм давнім другом-недругом Пасічником. Йому дісталася функція щось на зразок ролі лакея з єдиною фразою: «Обід подано». Залишалось у ній замінити одне слово на «газ». Президенту довелося відмовитися від романтичного ставлення до Євросоюзу і перейти з ним на суто прагматичні стосунки.

Ніхто не хотів конфронтації, але врегульовувати ситуацію потрібно було негайно. Окрім матеріальних збитків, йшлося про дискредитацію цілої країни. Газовий монополіст із своїх розкішних московських апартаментів на весь світ поширював заяви, що, мовляв, Україна крала газ, а потім зумисне перекрила вентиль. Пасічник наполіг, аби Брюссель відрядив своїх експертів у зону конфлікту.

Діставшись місця призначення, європейські фахівці сторопіли: всі вимірювальні прилади на перекачувальних станціях розташовувалися по той бік кордону, на території Росії. Оскільки на час прибуття місії з Брюсселя стрілки всіх приладів завмерли на нульовій позначці, то аналізувати спецам було нічого. Вони могли хіба що споглядати тисячі гектарів зіпсованого українського чорнозему, яким пролягла газова труба. Звідси «блакитне» паливо надходило безпосередньо до Європи і там же, на кордоні, росіяни його і продавали — так, наче й досі існував Радянський Союз. Україна на цьому відтинку траси існувала лише як територія, а не як суб’єкт газового ринку. Врешті-решт комісія переконалася, що з транспортною системою все гаразд і вона може будь-якої миті подати блакитне паливо на західний кордон. Самі українці не потребували