Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том другий

нього нав'язали мотуза і спустили в річку. Він хутко поплив просто насеред річки. Один раз він не розрахував добре, вдруге це вже не трапиться. Ганс рівномірно розмотував мотуза, а Піт стежив, щоб він не плутався. Бек усе плив уперед. Опинившись на одній лінії з Торнтоном, він повернув і з швидкістю кур'єрського поїзда помчав до скелі. Торнтон побачив собаку, і коли Бек ударився об нього з усією силою тої бистрини, що його несла, обіруч схопився за кудлату шию. Ганс обернув мотуза навколо дерева, і Торнтон та Бек пірнули в воду. Задихаючись, ковтаючи воду, то собака під людиною, то людина під собакою, воліклися вони по скелястому дну, їх било об каміння й корчі, і так видобулися вони на берег. Прийшовши до тями, Торнтон побачив, що лежить долічерева поперек колоди, принесеної річкою, а Ганс із Пітом старанно відкачують його, повертаючи з боку на бік. Перший його погляд був до Бека. Ніг жалібно вив над його непорушним тілом, а Скіт вилизувала йому заплющені очі й мокру морду. Ставши на ноги, Торнтон, сам увесь подряпаний і побитий, уважно обдивився Бека ї виявив, що в нього зламано три ребра.

— Нічого не вдієш, — сказав він. — Доведеться тут отаборитись.

І вони таки отаборилися, і прожили там, аж доки ребра Бекові позростались досить, щоб він міг мандрувати далі.

А цієї зими в Доусоні Бек учинив новий подвиг, не такий, може, й героїчний, але після цього слава про Бека залунала ще голосніше по Алясці. Цей подвиг, крім того, дуже був доречний Торнтонові та його товаришам: він дав їм засоби купити все потрібне справилля, щоб вирушити в давно омріяну подорож на незайманий Схід, куди ще не заходили шукачі золота. Якось у таверні «Ельдорадо» зайшла випадкова розмова про собак; кожен похвалявся своїми улюбленцями. Всі знали Бекову славу й стали говорити найбільше про нього; Торнтонові доводилось його боронити. Не минуло й півгодини, як один сказав, що його собака може зрушити з місця й повезти санки з вантажем у п'ятсот фунтів. На це другий заявив, що його собака потягне й шістсот фунтів, а третій похвалявся своїм собакою, що він, мовляв, повезе цілих сімсот.

— Та це все дурниці, — промовив Торнтон. — От Бек візьме й тисячу фунтів!

— Зрушить з місця? Іще й протягне ярдів сто? — спитав Метьюсон, король Бонанзи, що оце похвалявся сімастами фунтами.

— Зрушить з місця й протягне ярдів сто, — спокійно підтвердив Торнтон.

— Гаразд, — заговорив Метьюсон повагом, так, щоб кожен добре чув. — Ставлю тисячу доларів, що він цього не зробить. Ось! — він жбурнув на прилавок гамана з золотим піском, завбільшки як болонська ковбаса.

Усі мовчали. Ото вклепався Торнтон із своєю похвальбою, якщо це, звісно, була похвальба! Він відчув, що кров гарячою хвилею збіглась йому до лиця: і як це в нього вискочило?! Він не певен був, чи справді Бек здоліє витягти тисячу фунтів. Адже ж півтонни! Він і сам жахнувся. Він вірив у Бекові сили й не раз припускав, що він годен і такий вантаж потягти, але можливість цього ніколи не стояла перед ним так близько, як зараз, коли на нього мовчки, з вичікуванням дивились очі цілого десятка чоловік. А до того ж тисячі доларів не було ні в нього, ані в Пі та й Ганса.

— За дверима стоять мої санки. На них двадцять мішків борошна по п'ятдесят фунтів у кожному, — затято мовив далі Метьюсон. — Можете скористатися з них.

Не знаючи, що сказати, Торнтон мовчав і непевно переводив погляд з одного на другого, ніби загубивши пасмо думок і намагаючись знову його схопити. Очі його спинились на обличчі Джіма О'Браєна, короля Мастодонту, з яким він здавна приятелював. І він нараз вирішив зробити те, про що перед хвилиною й не думав.

— Можеш позичити мені тисячу? — спитав він майже пошепки.

— Певна річ! — І О'Браєн поклав свого повного гамана поруч із Метьюсоновим. — Хоч я й мало надії маю, Джоне, щоб твій пес міг таке зробити, — додав він.

«Ельдорадо» спустіло, всі висипали подивитись на спробу. За картярськими столами також нікого не лишилось — кожному кортіло побачити, хто виграє заклад, а декотрі то й самі ще закладалися. Кількасот чоловіка в хутрах та рукавицях обступили санки. Навантажені тисячею фунтів борошна, санки стояли тут уже зо дві години, а що був добрий мороз, шістдесят градусів під нулем, то полозки щільно попримерзали до втоптаного снігу. Билися в заклад двоє проти одного, що Бек санок навіть не зрушить з місця. Тоді засперечалися, що розуміти під виразом «зрушити з місця».

О'Браєн доводив, що Торнтон має право повирубувати полозки з льоду, а Метьюсон наполягав, що Бек сам повинен зрушити санки так, щоб вони відірвалися від льоду. Більшість свідків підперли Метьюсона. Тепер уже билися в заклад три про, ти одного, що Бек не зрушить санок.

Цього закладу, однак, ніхто не приймав: не було й жодного, хто б вірив аж у таку силу Бекову. Сам Торнтон, що так поквапився прийняти виклик, далеко не був певен. Що більше він дивився на важкі санки, — ось вони, перед очима, — та на запряг із десятьох собак, тут-таки на снігу, то неможливішим здавалось завдання для Бека. Метьюсон тішився наперед.

— Три проти одного! — ознаймив він. — Кладу ще одну тисячу, Торнтоне! Що ви скажете?

На лиці Торнтоновім можна було прочитати сумнів, але в ньому прокинувся вже той запал гри, що ні на що не зважає, нічого не бачить неможливим і глухий до всього, крім голосу змагання. Він гукнув Ганса й Піта. Тоненькі в них були гамани, усі втрьох вони набрали тільки двісті доларів. Їм щастя звернуло з круга останнім часом, і то була вся їхня готівка, проте вони, не вагаючись і хвилини, поставили ці гроші проти Метьюсонових шестисот доларів.

Випрягли з санок усіх десятеро собак, а замість них запрягли одного Бека в його власній збруї. Загальне збудження передалось і йому — він ніби відчував, що повинен зробити для Торнтона щось дуже важливе. Коли він з'явився, глядачі в захваті зашепотілися. Бек мав чудовий вигляд — жодного зайвого золотника товщі. Сто п'ятдесят фунтів його ваги — то були самі м'язи. Довга шерсть лисніла шовком, на шиї й на плечах скидалася на гриву, і навіть коли він був спокійний, вона при кожному рухові настовбурчувалась, ніби від зайвини життьової сили ворушилася й відживала кожна волосина. Широкі груди й важкі передні лапи були в гармонійній пропорції з усім тілом,