Ася Чирокбей - Талісман обраної, Ася Чирокбей

- Ми зустрічалися з ними, - кивнув батько.

На обличчі хлопця відбилося здивування:

- Дозвольте запитати, шановний сер, як же вам вдалося вижити?

- Завдяки тій самій зброї, яка захистила нас від Неназиваного, - відмахнувся батько. - Розкажи, що ти ще знаєш.

- Ще ходять чутки про те, що в замку живе змія з трьома головами, але вона не покидає меж замку. Розповідають, що вона запросто може з'їсти людину.

Більше нічого він, схоже, не знав.

- У чому ви завинили перед Владикою? За що вас відправили сюди?

- Ми були охоронцями в замку, - охоче поділився провідник. - Нещодавно привезли дівчат, призначених у наречені Владиці. Ми охороняли їх і мали стежити, щоб вони не втекли і нічого з собою не зробили. Але одній з них вдалося пронести в одязі ніж і поранити володарку Згверту. За це нас засудили до смерті, але, зважаючи на наші минулі заслуги, обрали почесний для нас спосіб померти. Ми повинні були, заманивши вас у пастку, пожертвувати собою, і тим самим спокутувати свою провину.

- Розкажи, який вигляд мали ці дівчата, - зажадав батько.

Судячи з опису, серед них могла бути леді Норісса або леді Ірбіна. Провідник описав високу темноволосу дівчину з гордою поставою. Але нікого схожого на леді Нью він не бачив.

- Ще кажуть, - забарившись, промовив провідник, - що в наших землях з'явилися Вартові Темряви з-за океану.

- Їх можна впізнати за птахом Темряви, який супроводжує кожного з них, - при цих словах він покосився на Ім'я.

- Продовжуй! - наказав Конфідус.

- Люди кажуть, що володарям вдалося схопити одного з Вартових Темряви, жінку, яка проникла в наше місто.

- Тільки я не думаю, - похитав він головою, що ви Вартові Темряви. - Інакше навіщо вам було рятувати моїх товаришів. Ви могли вибратися з пастки, по черзі згодувавши їх Неназиваному. Але ви врятували їх, ризикуючи собою. Тому я проведу вас до замку.

- А якби ми віддали твоїх товаришів на поталу Неназиваному? - поцікавився батько.

- Спочатку я хотів завести вас у пастку. Мені все одно гинути, адже ви не залишите мене в живих, вірно?

Батько невизначено знизав плечима.

Тоді провідник наважився:

- У замку кояться дивні справи, сер. Щороку Владиці привозять десяток або два наречених. Їх доправляють у замок і передають, але жодна з них не повернулася. Дехто каже, - він понизив голос до шепоту, - що їх уже немає на цьому світі. Тому наші люди живуть у страху.

- Я і сам уже попрощався з життям, - продовжив він, - одягнувши це блазнівське вбрання.

Він махнув у бік, звідки ми прийшли.

- Але мені шкода цих молодих дівчат. Вони тільки починають жити.

- Що ти знаєш про жриць Світла?

Юнак пожвавився:

- Колись давно у замку був Храм Світла. Кажуть, що одна із жриць порушила правила, припустившись фатальної помилки. Відчинилися двері в пекельний світ, і до храму проникли чудовиська. Охорону було знищено, а всіх жриць убито. В останню мить верховна жриця встигла закликати вогонь, який знищив чудовиськ, але й сама вона загинула у вогні.

Минуло багато років, це місце було занедбане. Але потім з'явився Владика і наказав відбудувати замок. Спочатку люди не хотіли виконувати наказ, та він прийшов не один, а із загоном сильних воїнів. Непокірних ватажків городян убили, іншим довелося підкоритися. Ось уже два століття наше місто та інші міста платять данину володарям.

- Але ми добре живемо, - додав він. - Торгівля процвітає, от тільки місцевість навколо замку стала проклятою. Кажуть, раніше там були прекрасні сади.

- Досить, - батько підвівся. - Час іти далі.