Олена Гриб - Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб

Вождь погодився, навіть не замислившись, на що прирікає сім’ю. Якби він поступися місцем добровільно, то став би одним зі «старців» – радників вождя, але…

У кочівників, що осіли на заході, свої звичаї. Вони говорять: дружину померлого має утримувати або його повнолітній син, або родич. Ейні чоловік після смерті залишив трирічну дочку. Була б молода вдова красунею, її б із радістю взяв у дім будь-який чоловік, – можливо, навіть новий вожак племені, але жінка, змучена постійними хворобами дитини та доглядом за безногим чоловіком, не привернула нікого.

Звичай безжалісний. Ейні стала кимось на кшталт рабині.

Кочівники знали, чим харчується Білий. Це знання жахало їх ще більше, ніж його немислима сила. Щотижня чужак забирав одного жителя селища. Вранці той повертався, нічого не пам’ятаючи, однак на його шиї завжди залишалися сліди укусів.

Легенда запевняла: кровосос може насититися лише тоді, коли його жертва помре. Білий не вбивав ніколи.

На честь захоплення влади новий вождь племені вирішив зробити «покровителю» (осіле життя кочівникам сподобалося) незабутній подарунок. Ейні разом з дитиною привели до фортеці і залишили чекати чужака, аби той «наситився». В результаті вождь змінився ще раз, а молода жінка отримала дім. Згодом вона погарнішала, розцвіла, і Білий назвав її дружиною.

Чутки про те, що на березі Кривавого озера живе дехто з неймовірними здібностями, мало-помалу поширювалися, і хоч племена горців ставилися одне до одного з одвічною недовірою (цілком виправданою, до речі), в долині з’явилися чужаки. Деяких із них вела цікавість, інших – жага наживи і слави… Але Білий не допускав кровопролиття.

Кілька років по тому бажаючих оселитися під захистом могутнього і справедливого покровителя стало набагато більше, ніж могла вмістити долина.

– Ви побачили, що жити в мирі краще, ніж постійно очікувати нападу. Тепер я маю роз’яснити це іншим. – І він пішов, залишивши дружину і прийомну дочку.

Деякий час життя в долині протікало тихо і мирно. Тільки людську сутність змінити важко. Початок кінця знаменувало повстання мерців. Воно так налякало кочівників, які не встигли звикнути до сусідства Кривавого озера, що вони втекли, прихопивши з собою піврічний запас їжі тих, хто не зумів дати гідний опір. І все майно тих, хто вирішив битися... Які з осілих пастухів воїни?

За кочівниками долину покинули ще кілька племен. А потім шлях в інші землі виявився закритий. Із західного перевалу прийшли молоді хлопці, одягнені у звірині шкури. Справжні дикуни! Але Ейні зустріла їх із розпростертими обіймами, адже вони принесли звістку від її чоловіка.

Ті хлопці оголосили себе учнями Білого, присланими ним, щоб берегти мир. І почали наводити лад. Долину розділили на три рівні частини – за кількістю племен, які залишилися в ній. Перетин кордону розцінювався як ворожі наміри і карався жорстокою смертю – для прикладу іншим.

Здавалося б, варто жителям зібратися, і від нахаб, які уявили себе господарями, мокрого місця не залишиться.

Зібралися. Прийшли. І побачили повернення Білого, що стояв на колінах. В його очах не було ні сльозинки, а руки твердо стискали чорний ніж.

– Я не можу знищити своїх дітей, – сказав він дружині і прийомній дочці. – І не можу жити, знаючи, що створив чудовиськ. Та час виправляє помилки, виправить і цю. Коли останній із них помре, убий мене знову, Ейні, тією ж зброєю. А якщо ти не зможеш… пробач, мила моя… нехай це зробить Подарована. Вона дочекається.

Ніж увійшов у його тіло легко і плавно. Білий м’яко впав навзнак, встигнувши висмикнути лезо. Ейні заголосила, а дівчинка сховала в рукаві ніж, що випав із розтиснутих пальців. Та нікому до того вже не було діла.

Жителі долини усвідомили – нічого не зміниться. Вони спробували з боєм викинути прийшлих, проте хіба можна перемогти без віри в перемогу? Приниження і біль – єдине, що отримали племена.

Ейні пішла з фортеці. Її з дитиною прихистили вівчарі. Не з поваги до покійного чоловіка, а тому, що жінка виявилася вмілою лікаркою. Свої знання вона передавала шаману племені, і коли доньці виповнилося шістнадцять, увійшла в Криваве озеро. Материнський обов'язок вона виконала, а жити без чоловіка не могла…

У фортеці чужаки влаштували цілий храм, а себе величали послушниками. Вони проголосили Білого богом, почали вклонятися його нетлінному тілу й проводити дивні обряди.

Кілька років не відбувалося нічого особливого, а потім у долині з’явився той, кого послушники вважали посланцем богів. Він назвався Маргетом, дуже злився, що ніхто не реагував на це ім’я з належною повагою, і, жодних сумнівів, був співвітчизником Білого. Повертаючись додому, цей чоловік забрав із собою трьох хлопців і пообіцяв згодом прийти за іншими.

Ті послушники, що залишилися, виконували обов’язки «захисників» ще жорстокіше, тому жителі ніде не почувалися в безпеці. Між іншим, послушники, маючи силу і спритність творця, були людьми. Вони слабшали від голоду і спраги, відчували холод і спеку, обходили Криваве озеро чимдалі, їхні рани гоїлися поступово…

На сході займалась зоря, а дівчисько, притулившись до мого плеча, говорило і говорило. Вона розповідала, що в фортеці зберігаються записи істинного вчення Білого, що послушники понівечили віру, що тільки я можу все розставити по своїх місцях, що…