Олександр Кваченко - Невідома планета, Олександр Кваченко

- Чекаю через годину. - відповів він. - Скинь мені емблему загону, я хочу нанести її на глайдери та корабель. Також забери датчики зі складу, хочу встановити навколо форту систему дальнього виявлення.

- Відправив. Усе заберемо.

Ми завантажили в ангарі все на глайдери та вирушили в дорогу.

- Міку, а що означає емблема на глайдері? – спитав хлопець коли ми виїхали. Кіборг віз сплячого мисливця, я їхав із Філом.

- Тризуб, що пробиває аномальну тварюку.

- Це така зброя?

- Так зброя, знак влади та на кредах ставили.

- Зрозуміло. А ти звідки

- Потім якось розповім.

Подорож пройшла без пригод, і ми за деякий час були вже у форті. Хорт бігав допомагав розвантажитися, одночасно поглядаючи на друга, який поступово оговтувався. Той сів, невіруюче подивився на ноги навколо, знову на ноги, помацав. Потім мисливець пострибав, покрутився, потопав, зробив розминку комплексу і зі щасливою посмішкою поліз до всіх обійматися. Точно щось не те з мед капсулою, ось такий же ефект після пробудження.

Дивлячись на мисливця, що радіє, я згадував свій світ, і мене накрила хвиля ностальгії, перенісши назад у мій власний світ. Спогади наповнили мій розум, яскраві образи знайомих пейзажів і заповітних моментів молодості. Я згадував краєвиди та звуки моєї батьківщини, ніжний шелест листя на вітру, яскраві кольори зміни пір року і сміх близьких, що луною розносився в повітрі.

Але навіть попри ностальгію що торкнулася мене, я знав, що моя подорож серед зірок привела мене до нових горизонтів і нових пригод. Хоча мій світ може бути далеко позаду мене, пам'ять про нього назавжди залишиться в моєму серці, спрямовуючи мене вперед на моєму шляху через простори планети та можливо, космосу.

Інтерлюдія.

Вечоріло. Хорт і другий мисливець працювали біля шахти, збирали інгредієнти, що залишилися тут після бою. Вже залишилося мало корисного, але і це все знадобиться в роботі.

- Слухай Ден, - почав він, - ти як почуваєшся, можна тебе перевірити аптечкою і подивитися твою нейромережу і стан організму.

- Я почуваюся молодшим років на десять, ти дивись, у мене зникли навіть старі шрами, і ось пам'ятаєш коліно зламане моє, воно не болить, у нейромережі немає навіть червоної зони травми. Я вилікувався, дивись мені нема чого приховувати. - мисливець підчепив аптечку і довго переглядав дані. У нейромережі там взагалі дивні записи впливу на організм і бурхливе відновлення клітин. Це потрібно щоб дивився медик фахівець, для нього зрозумілого було мало.

- У тебе думки якісь є щодо того, що з тобою зробили. Що ти пам'ятаєш?

- Вибух, шок, відсутність ніг, біль, ти прибіг, прокинувся тут форте з ногами. Не знаю, що за чудодійні ліки в них є, але я гадаю що залишуся тут. У мисливцях я вже не надто потрібен, усі наші старі сидять по домівках і згадують минуле у вихідні, і то іноді. А тут я знову, як у молодості, відчув смак пригод, я комусь став потрібен, буду наглядати за Філом і фортом, напевно, побудую тут таверну або магазин. Місце цікаве, постійно ходять каравани, кочівники, не пропаду. Витягну кого не будь зі старих сюди, всяко краще, ніж сидіти в місті. Може й ти з родиною переберешся згодом. Що скажеш.

- Я не знаю, відпрацюю два місячних цикли, а потім подивимося. - задумався Хорт - А мене вони можуть полікувати як тебе, у мене і псі кристал є, я б заплатив?

- Сам запитай.

- А цього кіборга ти бачив, гадаєш він один із тих, що напав на планету?

- Це навряд чи, ти був на багатьох їхніх кораблях, і за тисячу років жоден би механізм не мав би такого вигляду, як він, у нього броня нова, наче щойно з заводу. Подряпин навіть немає. Тому я думаю це якийсь прототип на основі нових технологій. За ті тисячу років що минули - показав він на небо - там люди могли придумати багато чого нового. Нумо працювати, вже темніє. Час ми маємо, будемо жити побачимо ще багато цікавого.