Ольга Обська - Невинна й небезпечна, Ольга Обська

Розділ 60. Прощання

Відразу після виступу Сюзон було оголошено невеликий антракт. Глядачі поспішили до столів із закусками. Східні солодощі, екзотичні гарячі та холодні напої приманювали відвідувачів свята, як квітковий нектар метеликів. Ажіотаж стояв такий, ніби частина гостей з'явилася на захід не так послухати музичні номери, як прикластися до страв.

Амалія хотіла скористатися паузою — пробратися за лаштунки, щоб поговорити з Сюзон, підтримати. Хоча та покинула сцену з високо піднятою головою, Амалія здогадувалася, в якому сум'ятті перебуває зараз бідна дівчина, яка страждає від нерозділеного кохання. Однак потрапити за лаштунки не судилося. Не встигла Амалія зробити і кількох кроків, як її зупинила захекана Розалі.

— Його Високість Маркель чекає на вас у ваших покоях, — прошепотіла служниця.

Серце каменем упало вниз. Зайшов попрощатися? Примарна надія, що король скасує покарання, вмить розтанула. Амалія з усіх ніг кинулася до себе. Туга кігтистою лапою вчепилася в горло. Амалія не знала, як так вийшло, що цей чоловік став найважливішим у її житті. Він ще тут, а гіркота від швидкої розлуки вже не дає нормально дихати. Як Амалія переживе тридцятиденний холод самотності?

Вона влетіла в кімнату і одразу побачила його. Він стояв біля вікна. Серйозний, зосереджений, похмурий. Складка напруження залягла між брів. Амалія зробила кілька кроків назустріч. Зупинилася за метр, завмерла. Сірі очі, найкрасивіші очі у світі, сьогодні дивилися особливо пронизливо. Він ніби хотів запам'ятати кожну деталь.

— Я їду.

Два короткі слова льодом скували душу.

— Я знаю, — вона зробила ще кілька кроків.

Колись вона боялася цього чоловіка як вогню. Боялася навіть глянути на нього. А тепер хоче опинитися в його обіймах.

Маркель узяв її вузькі долоні і приклав до своїх грудей. А потім притягнув її до себе. Різким відчайдушним рухом. Не так як робив це раніше — обережно, зі страхом злякати. По-іншому. Рішуче, власницьки, ніби хотів показати своїй пташці, що відтепер і назавжди вона належить йому. Ніби боявся, що її можуть у нього забрати. Ніби, поки його не буде, вона може полетіти від нього.

— Пообіцяй, що дочекаєшся мене, — попросив, зазираючи у вир медових очей.

— Я дочекаюся вас, Ваша Високосте, — зморгнувши сльозинку, прошепотіла вона.

— Не так… — похитав він головою, притискаючи до себе сильніше.

Вона зрозуміла, чого він хоче.

— Я дочекаюся тебе, Маркелю, — її долоні несміливо ковзнули йому на шию.

Маркеля п'янило, коли з її губ злітало його ім'я. Він поцілував її. По-справжньому, не стримуючись. Вклав у поцілунок всю глибину почуттів, що терзали його: злість, що доводиться розлучатися, ніжність, що щеміла серце, спрагу володіння, що палила зсередини. Вона тремтіла від нових відчуттів. Його відвертий, наче близькість, поцілунок викликав у неї сум'яття. Кінчиками пальців він відчув, як жар прилив до її щік. Але вона не чинила опір. Відповідала несміливо, але так чуттєво, що він божеволів. Нестерпно…

— Амаліє… — прошепотів їй у губи.

— Маркелю…

Амалія трималася за його шию. Інакше б упала. Підлога під ногами гойдалася, наче палуба корабля під час шторму. І все, що з нею відбувалося, теж було схоже на шторм. Хвилі невідомих досі відчуттів накривали з головою, змінюючи одна одну. Вона знала, що запам'ятає цей день, цей поцілунок назавжди.

Час для неї зупинився. Але там, зовні, він цокав. Безжально…

— Мені вже час, — Маркель обережно відсторонився. Підняв її голову за підборіддя, щоб упіймати погляд. — Поки мене не буде, можеш розраховувати на батька. Він подбає про тебе. Себастін та Арабель теж обіцяли надавати будь-яку допомогу.

У його погляді було стільки тривоги, ніби сам він не дуже вірив, що три няньки королівської крові впораються з цим завданням.

— Все буде добре, — спішно запевнила Амалія.

Він поліз у кишеню камзола і дістав конверт.

— Тут лист, — простягнув конверт Амалії. — Лист твоєї мами. Він дивом зберігся з тих часів, коли тобі було п'ять.

— Лист від мами?

Світ знову почав хитатися. Серце вискочило з грудей, щоб забитися в горлі. Амалія тремтячою рукою прийняла конверт.

— Невідомо, кому він адресований і чому свого часу не був відправлений. Але я подумав, що він має зберігатися у тебе.

Амалія притискала конверт до грудей, не в змозі дихати від хвилювання. Їй так мало залишилося на згадку про батьків. А тут цілий лист!

— Текст зашифровано. Але раптом ти все ж таки зможеш прочитати?

У Амалії вистачило сил лише на кивок. Маркель нахилився до неї і вкотре поцілував. Коротко і хвилююче зухвало. А потім швидкими кроками попрямував до виходу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно