Андрій Анатолійович Кокотюха - Багряний рейд

— Не буду! — Вона відчула, як вдарило в голову. — Спершу поясни для чого.

— Для хоробрості. І щоб соромно не було.

— За це — окремо?

— Можеш за все разом.

Майя поставила склянку на стіл.

— Кажи. Пояснюй. Що не так сьогодні?

— Усе.

Гордієнко закурив, затягнувся, струсив попіл на підлогу, чого майже ніколи не дозволяв раніше. Затиснувши цигарку в зубах, розстебнув кобуру, витягнув пістолета. Виклацнув обойму, перевірив, чи повна, заклав назад, дослав патрон у патронник.

— Ти мене лякаєш, — вичавила Майя.

— А? — Юрій перепитав так, ніби стосувалося не його. — Лякаю? Це ще не страшно. Знаєш, що таке страшно? Так слухай… — Він налив собі і знову випив, заговорив на видиху: — Коли начальник міліції викликає, аби зачинитися з тобою, — дулом тицьнув себе в груди, мов пальцем, — у кабінеті. Христюк не дуже хоче, аби Фомін зі своїм енкаведе тримав тут гору. Зайвого приводу давати не хоче. Бо в капітана все останнім часом валиться з рук. Хоч із бандерівцями тими… цими… Шукатиме винних, ворогів, зрадників. І знайде. Найкраще — якщо в органах, серед своїх. Викриття прихованих агентів — то його службовий обов’язок. Тому Христюк мені все це розказав. Попередив. Не тому, що сильно мене любить… тьху… не таке слово… цінує там… Ай! — Дільничний махнув рукою, великою затяжкою добив цигарку, кинув недопалок під ноги, старанно роздушив. — Не мене він рятував, Христюк. Себе.

— Я досі нічого не розумію.

Гордієнко почухав носа, жест вийшов дуже дитячим.

— Обласний відділ боротьби з бандитизмом готував операцію тут, у Макарові. Наш Христюк — на підхваті, там Київ керував. Тут усі всіх знають, тому випасти слід Щербаня вдалося тільки чужим. Вася чекав людину з Києва, така була легенда. Довга історія…

— Я послухаю. Мені цікаво.

— Довга, сказав. — Гордієнко підніс голос. — Досить з тебе, що Щербаня з бандою накрили, вони чинили опір, їх закидали гранатами. Три трупи. Гора з плечей, мінус одна банда ліквідована.

— Все одно не розумію, чому ти раптом про це почав. Ніколи не говорив зі мною про міліцейські справи.

— Оце — теж на розумієш?

Ліва рука розстебнула нагрудну кишеню кітеля. Звідти виринув складений учетверо папірець. Гордієнко простягнув його Майї, та взяла, розгорнула.

Світ хитнувся вже не тільки від випитого.

— Пугач Павло Петрович. Хто це?

Майя стискала бланк, виписаний власноручно.

— Це знайшли сьогодні. Там, на місці, де поклали банду. Бланк наш, нашої сільради! — рявкнув раптово. — Печатка — звідси, з контори! Ти маєш до всієї цієї мури доступ! Не тільки ти, згоден! Але ось іще, на!

Гордієнко знову покопирсався в кишені.

На стіл лягло колечко з бірюзою.

— Твоє. Чи комусь віддала? Кажи, кому. Той, у кого воно було, викрав бланки. Чи отримав їх хитрістю. Скажи, як мені тебе виправдати. Бо Христюк цього ще не знає. Він побачив серед речдоків ось цю фільчину грамоту — відразу собі забрав. Посадовий злочин, дурепо!

— Перестань!

— Це ти перестань брехати! На місці бандитської сутички — підроблений документ! З мого господарства! Мого! Дійде до Фоміна — все! Я — посібник бандитів, а Христюк мене покриває! За законом воєнного часу з нами обома панькатися не будуть! На мене йому насрать, Христюк себе рятував! Цяцьку твою я сам побачив, узяв під чесне слово! Сказав — розберуся! І це ще не все! — Він перевів подих, аби почати з новою силою: — Бандера той, поранений, здох після обіду! Саме тоді, коли брали банду Щербаня! Фомін і цього не вберіг! Про стрілянину негайно доповіли. Не розбиратимуться! В нас у районі забагато стріляють! Фоміна викликають у Київ! А післязавтра він повернеться разом зі СМЕРШем! Будуть шукати бандитських посібників, усіх! Ще Христюк звідкись почув: по дорозі на фронт, теж післязавтра, сюди заверне особисто товариш Хрущов! Хоче глянути, що в нас тут за локальна війна! Тому до ранку я, — він ткнув себе пальцем у груди, — мушу звітувати про викриття злочинної групи! Яка постачає фальшивими документами кримінальників! І навряд чи тільки їх — співпрацює з бандерівськими бандами! Злочинна група! У мене в хаті!

— Ти в моїй хаті.

— Та ти що! Давай, Майко! Колися, за що ти мене так! Чи не ти? Віддала Агаті паскудній колечко назад? Потім для неї ж — бланк стягнула, печатку ляпнула? А вона, Агата, — для кого старалася? Здай мені Агату, здай! А то я здам тебе! Чуєш — здам! Просто зараз! І ти вже нічого не скажеш, почула мене? Бо я тебе за спробу опору, після того як зловив на гарячому…

Майя не встигла оговтатись — сильна рука стисла горло.

Дихати відразу стало важко. Перед очима застрибали райдужні цятки, хиталися стіни й стеля.

Чорне дуло дивилося в очі, дуже близько, майже впритул.

Дихнуло сивушним духом: така вона, смерть.