Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

class="p1">- Видно, що Гітлер помилявся, - жартували друзі, - бо юберменшська синя кров прагне ще й чорної домішки.

Ще не скінчили хлопці жартувати з німкені і негрів, як на дорозі зупинилось двоє старих авт, пасажири яких говорили українською мовою. Вони вийшли з авт, оглянулись і почали перекидати через огорожу табору різні часописи і циклостилеві брошури. Сторожа табору почала відганяти їх, а повстанці запопадливо позбирали всі ті часописи й брошури і якнайшвидше розійшлися по квартирах, щоб американці не відібрали їх від них. Але читання цієї літератури викликало огірчення і палке обурення вояків, бо в ній було повно різних наклепів на УПА; тому повстанці зупинились на назвах тих часописів і брошур та прізвищах їхніх редакторів. Виявилося, що це еміграційні новонароджені чи й відроджені видання різних політичних партій, а зміст їх усіх був однаковий: якнайбрудніше очорнювання Проводу революційної ОУН і цілої боротьби УПА. А були й такі, що цю боротьбу зовсім заперечували і писали, що УПА - то «вигадка бандерівців».

Такі огидні й підлі пасквілі були страшним моральним ударом для повстанців. Вони не могли зрозуміти, як можна засуджувати людей, які в найтяжчий час, коли смертельний ворог узявся винищувати наш нарід, стають на його захист?

Чи ж знають ті політикани, що нарід, який не стане на оборону свого національного існування, раніше чи пізніше мусить пропасти?

Чи ж мають вони право засуджувати й зневажати пам'ять тих незлічених героїв, які без жодної спонуки, добровільно віддали своє молоде життя за рідну землю і нарід?

- Не хвилюйся, Рубаче, - втрутився Павук. - Ти ж чув, як доктор Зубенко казав, що це новонароджені партії, вони ще в пеленках, а тому й такі брудні та смердючі.

Вибух щирого реготу трохи заспокоїв повстанців. Але замислений друг Нічний відклав набік газету і почав піднесеним голосом:

- Цікаво, навіщо вони підкинули нам ці бруди? Вони ж очорнюють пашу боротьбу і провідника Бандеру ще гидкіше за большевиків! Адже москалі в своїх летючках просили нас скласти зброю і зголоситися до них, а вони всіх «помилують».

- Ось бачиш, - знову почав Павук, - послухав би ти їх, то й пас би сьогодні, щасливий, телята в колгоспі. А тут доведеться ще й воювати із своїми…

І цього разу повстанці своїм сміхом підтвердили, що дотеп вдався Павукові.

І цієї ночі довго не спалося повстанцям, їх мучила думка про те, що між українською еміграцією діють і такі групи, які завдають ударів визвольній боротьбі українського народу. Чи ворог і тут пускає своє жало?

Почались довгі сірі дні. Справжньої діяльности не було, а бездіяльність - бацили розкладу, що можуть знищити мораль і дисципліну у війську. Тому досвідчений командир Громенко наказав щоденні військові руханки і впоряд. Після сніданку відділ виходив на військовий майдан, робив руханку, а тоді в трилавах крокував маршем під ритм повстанських пісень.

Тоді американці переставали грати у свій бейзбол, інші розчиняли вікна і прислухалися до пісень. На втоптаному колись німецькими вояками брукові марш виходив дуже чітко, а повстанські пісні лунали ще краще і ще сентиментальніше, ніж колись, по дорогах лемківських сіл, бо вони нагадували тепер далеку Україну, а в ній бурхливе повстанське життя.

Але не довелося повстанцям довго радіти руханкою, маршуванням і співами на цій військовій площі. Все це заборонили американці під тиском москалів. Большевики оскаржували американців, що в таборі Деггендорфі вони, мовляв, вишколюють українських диверсантів проти т. зв. СССР.

Завдяки безперервному зв'язкові з Проводом, повстанці одержували різну допомогу й літературу, а дентист Зубенко дістав, як казав Павук, дентистське сверло і цілі дні сверлив досить занедбані зуби повстанців.

Із тим сверлом склалася досить цікава історія. Якийсь старенький дентист, виїжджаючи на еміграцію, забрав із собою своє стареньке приладдя, а в тому і кількадесятирічне сверло.

У своєму звіті до Проводу д-р Зубенко доповів, що стан зубів ще молодих вояків досить занедбаний, тому просив про якісь засоби, щоб «підлатати» ними зуби повстанців.

Там хтось натрапив на слід цього сверла. Його відчистили від іржі і «перепачкували» (нелегально переправили) до табору. Д-р Зубенко дуже зрадів, він зробив пас, позв'язувавши докупи кілька шнурівок, розігнав махове колесо, а далі з допомогою ноги сверло крутилося, аж свистіло. Та на сам вигляд цієї машини і її свисту, зуби вже ні в кого не боліли. Тільки наказ командира і обов'язкова перевірка зубів повстанців дали довгий список безплатних пацієнтів д-рові Зубенкові.

Д-р Зубенко був дуже підупав на здоров'ї за останні дні рейду на Захід і насилу приволік свої ноги. Але тепер на добрих американських харчах здоровшав і ставав дедалі подібний до колишнього Зубенка ще в Динові.

Велику кривду зробили американці повстанцям своєю забороною робити вправи і марші на таборовому майдані. Бездіяльність протягала дні і від'ємно впливала на психіку вояцтва.

Про торги між москалями й американцями за долю повстанців доходили скупі вістки, а більше було здогадів.

До табору й далі доходили ще малі рейдуючі групи упістів, і сьогодні прийшло їх п'ятеро з Ярославщини. З оповідання прибулих виходило, що їхній рейд був найлегший. Вони майже ввесь час ішли польськими теренами, як польські партизани АК (Армії Крайової), і користувалися підтримкою польського патріотичного й протикомуністичного населення. Мали тільки трохи клопоту із своїм одним «поляком», який не вмів говорити по-польськи, бо народився у Києві. Він, хоч і дуже балакучий, мусив під час кожної зустрічі з поляками тримати язика за зубами.

Для повстанців, що звикли думати: «Ліс наш батько, а нічка мати», що на протязі кількох років жили в лісах, теперішнє перебування у кошарах за дротами ставало дедалі нестерпніше. Вони виходили на подвір'я, приглядалися до гри у бейзбол або пробували порозумітися руками з американцями.

Якось до групи упістів підійшов малого росту і скромної будови американський вояк, що тримав у руках дві пари боксерських рукавиць. Він пропонував їх одному, другому й третьому повстанцеві, але всі відмовлялися. Та ось звернувся до кулеметника Дуба. Той глузливо засміявся, а Павук підливав оливи до вогню:

- Що? Боїшся цього крілика? Заграй!

Дуб був сильної будови, руки, як довбні, а в боях із тяжким кулеметом справлявся, мов із легким автоматом. Сказав:

- Павуче, ти не будь дурний. За москалів і за «антків» мені Бог простить, але цього щура я не хочу мати на сумлінні.

- Та це тільки спорт. Пусти йому кров з носа! - наполягав Павук.

Американець надів рукавиці на руки, а другу пару Павук надів Дубові і зав'язав шнурки. І ось американець уже скаче довкола