Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Зрілий вік

— Сам зробив такий висновок! — регочучи, сказала вона. — Сам зробив такий висновок! Даніель сказав тобі, що я засмучена, і ти вирішив, що я хочу змусити тебе одружитися зі мною. Он як ти думаєш про мене. Ти, Матьє… після семи років!

Руки її затремтіли. Матьє хотів було обняти її, та не наважився.

— Маєш рацію, — сказав він, — я не повинен був так думати.

Вона ніби й не почула. Він наполягав:

— Послухай, у мене були свої причини: Даніель сказав мені, що ти потай бачилася з ним.

Вона й далі мовчала. Він м'яко сказав:

— Ти хочеш дитину?

— Ха! — вигукнула Марсель. — Тебе це не стосується. Те, чого я хочу, тебе вже геть не стосується!

— Прошу тебе, — сказав він, — час іще є…

Вона похитала головою.

— Неправда, часу вже немає.

— Але чому ж, Марсель? Чому ти не хочеш спокійно все обговорити зі мною? Нам вистачить одної години: все владнається, з'ясується…

— Не хочу.

— Але чому ж? Чому?

— Тому що тепер я не дуже тебе поважаю. До того ж, ти мене більш не любиш.

Говорила вона переконано, але й сама була здивована і налякана цими словами; в її очах читалося тривожне запитання. Вона сумовито провадила:

— Щоб думати про мене те, що ти подумав, треба геть мене розлюбити…

Це було майже запитання. Якби він обняв її, якби сказав, що кохає її, то все ще можна було б урятувати. Він одружився б із нею, в них була б дитина, вони прожили б укупі усе життя. Матьє підвівся, він хотів сказати їй: я кохаю тебе. Він трохи повагався і чітко промовив:

— Так, це правда… Я більш не люблю тебе.

Фраза вже прозвучала, та він був настільки приголомшений, що, здавалося б, іще чув її. Він подумав: «Кінець, всьому кінець». Марсель сахнулася назад, переможно вигукнувши щось, та майже відразу затулила рота долонею і махнула йому, щоб він мовчав.

— Мама… — стурбовано прошепотіла вона.

Обоє прислухалися, але чутно було тільки далекий шум двигунів. Матьє сказав:

— Марсель, ти все ще дуже дорога мені.

Марсель з погордою засміялася.

— Звичайно. Тільки тепер я дорога тобі… трохи по-іншому. Ти це хотів мені сказати?

Матьє взяв її за руку.

— Послухай, я…

Марсель хутко вирвала руку.

— Добре, — сказала вона, — дуже добре. Саме це я й хотіла дізнатися.

Вона відкинула спітнілі пасма кіс, що впали на чоло. Зненацька вона посміхнулася, неначе згадала про щось гарне.

— Скажи, — з раптовою лютою радістю поспитала вона, — вчора по телефону ти казав мені зовсім інше. Ти сказав: «Я люблю тебе», і ніхто не тягнув тебе за язика.

Матьє не відповів. Убивчим тоном вона промовила:

— Ото, мабуть, зневажаєш ти мене…

— Та не зневажаю я, — відказав Матьє. — Я…

— Іди геть! — звеліла Марсель.

— Ти з глузду з'їхала, — сказав Матьє. — Я не хочу іти, мені треба пояснити тобі, що я…

— Іди геть! — глухо повторила вона, заплющивши очі.

— Але ж я зберіг усю свою ніжність до тебе, — відчайдушно вигукнув він, — у мене й на думці немає покинути тебе! Я хочу залишитися з тобою на все життя, я одружуся з тобою, я…

— Іди геть, — сказала вона, — йди, я більше не хочу тебе бачити, йди, а то я не відповідаю за себе, я кричатиму…

Вона затремтіла всім тілом. Матьє ступнув було до неї, та вона грубо його відштовхнула.

— Якщо не підеш, то я погукаю матір.

Він відчинив шафу і взяв свої черевики, він почувався кумедним і огидним. Вона кинула йому в спину:

— Забери свої гроші.

Матьє обернувся.

— Ні, — сказав він. — Це інша річ. Річ у тому, що…

Вона взяла гроші на нічному столику і жбурнула йому в обличчя. Вони розлетілися по кімнаті і впали на килимок біля ліжка, там, де на підлозі валялася аптечка. Матьє не підняв їх; він дивився на Марсель. І тоді вона почала уривчасто реготатися, заплющивши очі.

— Ха, яка чудасія! — вигукнула вона. — А я думала…

Він хотів було підійти, та вона розплющила очі й, відсахнувшись, показала йому на двері. «Якщо я залишуся, то вона закричить», подумалося йому. Він обернувся і вийшов із кімнати в шкарпетках, тримаючи черевики в руці. Спустившись по східцях, він узувся і на мить зупинився, узявшись за дверну клямку і сторожко прислухаючись. Раптом нагорі почувся похмурий басовитий сміх Марсель, що вибухав, немов коняче іржання, і спадав істеричними риданнями. Пролунав чийсь голос:

— Марсель, що з тобою? Марсель!

То була її мати. Сміх раптом ущух, все занурилося у тишу. Матьє ще з хвилину прислухався, потім тихо відчинив двері й вийшов надвір.

XVIII

Він думав: «Я негідник», і це його неабияк дивувало. В ньому не залишилось нічого, крім утоми й приголомшення. Він зупинився на майданчику третього поверху, щоб звести подих. Ноги були як з вати; за три доби він спав усього шість годин, чи, може, й менше. «Ляжу спати». Він сяк-так роздягнеться, доплентає до ліжка і впаде на нього. Та він знав, що не засне і цілісіньку ніч буде лежати у цілковитій темряві з розплющеними очима. Він піднявся на сходовий майданчик: двері помешкання були відчинені, Івіш, мабуть, панічно втекла; в кабінеті ще світилася лампа.

Він увійшов і побачив Івіш. Вона непорушно сиділа на дивані.

— Я не пішла, — сказала вона.

— Бачу, — сухо сказав Матьє.

Якусь хвилю вони мовчали; Матьє чув свій гучний і розмірений подих. Одвернувшись, Івіш сказала:

— Я препогано поводилася.

Матьє не відповів. Він дивився на її коси й думав: «Невже усе це я зробив задля неї?» Вона схилила голову, він зі старанною ніжністю поглянув на смагляву дівочу шию: йому хотілося б відчувати, що вона йому найдорожча на світі, тоді його вчинок принаймні мав би якесь виправдання. Та він не почував геть нічого, крім безпричинного гніву, за цим гнівом стояв учинок, голий, слизький, незбагненний: він украв гроші, покинув вагітну Марсель — і задля чого?

Івіш зробила зусилля і ввічливо мовила:

— Я не повинна була втручатися і висловлювати свою думку…

Матьє стенув плечима.

— Щойно я порвав стосунки з Марсель.

Івіш підвела голову.

Невиразним голосом вона поспиталася:

— Ви покинули її… без грошей?

Матьє посміхнувся. «Звичайно, — подумалося йому. — Якби я так зробив, то вона мені тепер поставила б це на карб».

— Ні. Я все владнав.

— Ви знайшли гроші?

— Авжеж.

— Де?

Він не відповів. Вона стурбовано глянула на нього:

— Таж ви не…

— Так. Я вкрав їх, якщо ви це маєте на увазі. В Лоли. Я піднявся до