Агата Задорожна - Мистецтво брехні, Агата Задорожна

– …Артей побоявся твого гніву і відмовився. Вбивця, певно, це почув, – закінчила я, шпортаючи шмат землі носком черевика. – Пробач. Це все моя провина…

Кілька митей тривала тиша, а потім її розрізав сміх. 

Я здивовано підняла голову і подивилася на Мелісу, що аж закинула голову і не могла припинити посміюватися. 

– Ти серйозно? Яка твоя провина?.. – Вона провела обома долонями по лицю і подивилася на мене як слід, стираючи усю веселість. – Те, що по академії ходить маніяк, ніяк тебе не стосується. Ну, майже ніяк. 

Нозері поряд, на диво, кивнув головою, а я не знала, що й думати. Я очікувала криків. Очікувала, що мене виженуть геть, або принаймні скажуть, що мене й справді не можна підпускати до студентів. 

– Більшість викладачів у академії мають… незвичні методи викладання, – сказав Ярош, і я різко повернула до нього голову. В його лиці було трохи суму, але жодної злості на мене. – І поки студенти цілі, я волію не влазити. 

Я гмикнула. 

– Як бачиш, тут це не спрацювало – Артей дуже далекий від того, щоб бути цілим. 

Ярош подивився на мене з осудом, а тоді продовжив:

– Я був би радий, якби ти сказала мені про свій план, але не збираюся втручатися чи заважати тобі навчати студентів. Не думай, що ми тут зовсім печерні: навіть я чув, що деякі трави використовують для того, щоб відкрити розум.

Він стиснув мою долоню і повернувся до мене, наче нікого іншого на галявині просто не було. 

– Я з усім розберуся. А ти… намагайся залишатися у безпеці, гаразд? 

У його очах з’явилося щось, що можна було розцінити майже як благання, і я майже проти волі кивнула. Ярош хотів сказати ще щось, але один з цілителів вибіг на галявину й махнув йому рукою, і він стулив губи та почав підійматися на ноги. 

– Я знайду тебе завтра, Таво, – сказав Ярош на останок, і швидким кроком попрямував геть. Майже одразу ж піднявся і Нозері, а потім галантно подав руку травниці. 

– Пора лягати спати. Зрештою, роботу ніхто не скасовував, – зітхнув некромант, але коли він простягнув руку й до мене, я похитала головою. 

– Я ще трохи посиджу. Подихаю свіжим повітрям. 

Меліса підтиснула губи, але кивнула, Нозері знизав плечима. Вони пішли, і я дивилася, як їхні силуети поступово зникають у передранковому тумані. Пандора теж кудись зникла – певно, пішла доповідати до гільдії про новий напад, або займалася ще якоюсь шукацькою роботою. Всі так чи інакше були при ділі – і тільки я сиділа, не знаючи, як себе приткнути. 

А це ж я мала шукати вбивцю! Це мене привели до академії, дали шанс на нове життя в обмін на те, що я допоможу. І поки що користі з мене було мало. Ярош сказав залишатися у безпеці, але я точно була тут не для цього. 

Я потрібна була, аби лізти на кулю. Аби захищати студентів. Аби у випадку небезпеки перебрати вогонь на себе і не дати постраждати нікому справді вартісному. 

У траві мигнуло помаранчеве, і мені на коліна заповзла Гроза. Певно, вона вилізла зі спальні й проповзла аж сюди. Я погладила її по голові, а тоді знову подивилася в сторону підвалів. 

Нехай Астір та Меліса лягають спати. Їхня робота починається завтра, а ось моя – прямо зараз.