Ліра Куміра - Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра

Глава 81. Життя, як воно є

Амелія
Дорога до академії пройшла швидше, ніж уперше, місцевість мені була вже знайома, і коли ввечері ми прибули до брами, я навіть втомитися не встигла. Але тільки-но я вистрибнула з воза, розминаючи ноги, як тієї ж миті почула радісний крик моїх подружок, і мене згрібли в обійми рудоволоса Христина і наша улюблена блондинка Льота.

- Ти втекла! А ми переживали! Та я собі місця не знаходила! - Навперебій лаяли мене дівчата, продовжуючи обіймати.

- Ну… Вибачте. Не ображайтеся на мене, гаразд? – Я зробила винну пику і це спрацювало.

- Гаразд, але щоб більше ні кроку без нас! - Пожурила мене "академія", і я охоче кивнула. Я й сама тепер не хочу діяти необдумано. - Поки тебе не було, тут таке сталося! Ректор поставив на вуха весь викладацький склад та й мені дісталося. Тому я тут подумала і вирішила, а якщо ми... - домовити я їй не дала:

- Ні! Тільки не це! Давай хоч тиждень без подій, гаразд? - Ось не вистачало мені знову в щось вляпатися.

- Ну, тиждень так тиждень... - Якось підозріло швидко погодилася Льота, а Христя ж весело захихотіла, схоже вона була в курсі задуму «академії».

- Я, між іншим все чую, - більше на вигляд пробурчав мій чоловік, але дівчата лише відмахнулися від нього.
А коли ми підходили до нашого будиночка, до мене з усіх лапок мчала пухнаста грудочка, в якій я впізнала свого Чіпа.

- Малюк! Сумував? - Бурундучок стрибнув до мене на руки і міцно притулився.
Я гладила ніжну шерстку, а звірятко млів від ласки. У цей момент я зовсім по-іншому подивилася на почуту ще в дитинстві приказку: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили».

* * *
Студентське життя пішло своєю чергою, наставник з ректором взялися за моє навчання з особливим завзяттям, і тепер я усвідомила, що все, що було до цього - лише квіточки. Додому я приповзала ближче до ночі, коли стурбований Кіларіан очікував на мене під полігоном.

Тепер я без проблем могла зачаровувати свій одяг, і при зверненні його не втрачала. Але для цього мені довелося зіпсувати не один десяток костюмів, стільки ж суконь та чобіт. Та й мучився тоді зі мною магістр Астеріан, одного разу я навіть побачила, як він б'ється головою об стіну.

Загалом я думаю, він іноді проклинає той день, коли зважився на мухліж у бажанні отримати собі сильну ученицю.
А що я? Я радію кожному досягненню і намагаюся не засмучуватись, коли в мене щось не виходить.
Вісті від Вірраліана прийшли лише через тиждень, старший Вінгед запевнив мене, що проблема з клятвою батька буде вирішена буквально протягом декількох днів. А коли Кіраліан полетів разом із батьком на північ, то я місця собі не знаходила, навіть подруги не могли мене втішити черговою шкідницькою вилазкою. Наші дитячі прокази вже не радували, як раніше, та й взагалі я шалено переживала, щоби все вийшло.

Сьогоднішній ранок був особливим із самого початку. Спершу мене розбудили ніжні поцілунки мого чоловіка, що повернувся, а після того, як ми змогли відірватися один від одного він зі щасливою усмішкою на губах повідомив мені останні новини:

- Клятва з твого батька була знята, нам вдалося домовитися з Льодяним Лордом. А ще у нас завтра церемонія в головному храмі столиці, - Кіл сяяв, як начищений п'ятак, а ось моя посмішка потихеньку сповзала з лиця:

– Як завтра? Я не можу завтра. Я не готова. Давай краще за місяць, або навіть за два? – З надією подивилася на свого чоловіка, але той лише заперечливо кивнув:

- Амі, ну ти і тбоягузка. Завтра. І ні вдень пізніше, - «заспокоїв» мене чоловік, а я сховалася назад під ковдру, не бажаючи приймати неминуче.
Не те, щоб я заміж не хотіла… але завтра? Страшно ж так!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно