Фіцджеральд Френсіс Скотт - Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт

- Спершу треба порадитися з леді Сіно-Солома - вона повинна знати, що тепер у моді. І треба вивчити напам’ять її пісеньку про юну грішницю. Я її перекладу для казино й зароблю купу грошей.

- А ви багаті, Томмі? - запитав Дік, коли вони поверталися на корму.

- Ну, як вам сказати. Біржа мені набридла, і я її покинув. Але маю дещо в акціях та цінних паперах - про них дбають мої друзі. Одне слово, нарікати нема на що.

- А Дік стає багатієм,- сказала Ніколь. Голос її тремтів - лише тепер у неї настала реакція.

На кормі, ніби розгойдані помахами величезних Голдінгових ручиськ, танцювали три пари. Ніколь і Томмі приєдналися до них; танцюючи, Томмі зауважив:

- Я бачу, Дік попиває.

- В міру,- заступилася Ніколь.

- Є люди, що вміють пити, і є такі, що не вміють. Дік явно не вміє. Ви б заборонили йому.

- Я?! - здивовано вигукнула Ніколь.- По-вашому, я можу щось забороняти, а щось дозволяти Дікові?

Коли яхта кинула якір на рейді в Канні, Дік усе ще був незвичайно мовчазний і ніби заспаний. Голдінг допоміг йому спуститися в шлюпку; леді Керолайн, яка спустилася першою, відразу ж демонстративно пересіла на інше місце. Вийшовши на причал, Дік по-блазнівському церемонно вклонився їй і, видно, хотів на прощання пустити якусь шпильку, але Томмі боляче штрикнув його ліктем у руку й повернув до машини, що чекала неподалік.

- Я відвезу вас,- запропонував Томмі.

- Нащо вам цей клопіт, ми можемо взяти таксі.

- Та я залюбки, якщо залишите мене переночувати.

Дік мовчки напівлежав на задньому сидінні, поки машина мчала повз жовтий моноліт Гольф-Жуана, а потім через Жуан-ле-Пен, де ніколи не припинялися карнавальні свята й ніч повнилася музикою і різномовними співами. Та коли вони завернули вгору, до Тарма, він раптом випростався - наче його підкинуло на крутому повороті - і виголосив промову.

- Чарівна представниця...- він на мить затнувся.- ... представниця фірми... «Капустяні голови англійського засолу»...- І після цього вмиротворено заснув, лише зрідка добродушно погикуючи в піддатливу темряву ночі.

Рано-вранці Дік ввійшов до кімнати Ніколь.

- Я чекав, доки не почув, що ти підвелася. Сама розумієш, я дуже шкодую, що вчора так вийшло, може, поховаймо все те без розтину?

Наблизивши обличчя до дзеркала, вона холодно відповіла:

- Гаразд.

- Нас привіз додому Томмі? Чи це мені наснилося?

- Так, Томмі. І ти це чудово знаєш.

- Цілком можливо,- погодився Дік.- Бо я щойно впізнав його кашель. Піду-но зазирну до нього.

Чи не вперше в житті вона зраділа з того, що він пішов,- чи не вперше страшне вміння завжди і в усьому мати рацію зрадило його.

Томмі вже влаштовувався зручніше в ліжку, чекаючи на cafe au lait. 77

- Як спалося? - спитав Дік.

Томмі поскаржився, що в нього болить горло, і Дік ухопився за можливість перейти на професійний тон.

- Треба про всяк випадок прополоскати.

- А у вас є чим?

- Уявіть собі - не знаю. Піду спитаю в Ніколь.

- Не треба її турбувати.

- Вона вже встала.

- Як вона?

Дік повільно обернувся.

- Гадаєте, через те, що я напився, вона при смерті? - Мовлено це було приязним тоном.- Сьогоднішня Ніколь вирізьблена з тієї сосни, що росте в лісах Джорджії, а це найміцніше дерево в світі після новозеландського бакаута...

Ніколь, спускаючись сходами, почула їхні останні слова. Вона знала, що Томмі кохає її, віддавна кохає; і знала, що в ньому зростає неприязнь до Діка, який це зрозумів раніше від нього самого; і що Дік обов’язково виявить своє ставлення до неподіленої пристрасті Томмі. Ця думка сповнила її на мить почуттям чисто жіночої втіхи. Схилившись над столом, за яким снідали діти, вона щось казала гувернантці, а нагорі тим часом двоє чоловіків розмовляли хтозна про що, але думали - про неї.

Гарний настрій не залишав її й пізніше, в саду. Вона зовсім не хотіла, щоб сталося щось надзвичайне; тільки б далі тривав цей мовчазний двобій, тільки б далі ті двоє чоловіків перекидалися думками про неї - після такого довгого небуття так приємно відчувати, що існуєш знову, хай навіть у вигляді м’ячика.

- Ну що, кроленятко, все чудово, правда? Правда ж, чудово, кролику, га? Чи, може, такі речі тобі не до вподоби?

Кролик, обізнаний, власне, тільки в таких речах та ще хіба в сортах капустяного листя, глибокодумно поворушив носом і погодився, що все й справді чудово.

Потім Ніколь якийсь час, як завжди, поралася в квітнику. Зрізані квіти вона залишала в заздалегідь визначених місцях: садівник потім занесе їх до вітальні. Дійшовши до урвища над морем, вона відчула раптом потребу поділитися з ким-небудь своїми почуттями; та що довкола нікого не було, довелося замість розмови вдовольнитися роздумами. Її трохи бентежило усвідомлення того, що вона відчуває потяг до чужого чоловіка; але в інших жінок бувають коханці - а чим я гірша? В сяйві погожого весняного ранку чоловічий світ не здавався забороненим, і думкам було вільготно, як квітам під вітром, і вітер той грався її волоссям, аж голова йшла обертом. В інших жінок бувають коханці... Та сама сила, що вчора диктувала їй покору Дікові аж до готовності прийняти разом з ним смерть, сьогодні змушувала її радіти п’янкому вітрові й ставити таке просте й логічне запитання - «а чим я гірша?».

Сівши на невисокий парапет, Ніколь задивилася на море. Але з глибин іншого моря, безмежного моря фантазії, їй пощастило виловити цілком реальну і тим дорожчу здобич - істину. Якщо вона не повинна завжди почуватися невід’ємною часткою Діка - такого, наприклад, яким він був учора ввечері, то, виходить, вона може існувати сама по собі, а не тільки як витвір його розуму, як довічне віддзеркалення його сяйва.

Ніколь обрала це місце на парапеті тому, що внизу, на спадистому схилі під скелею, зеленів город, і крізь віття дерев їй видно було двох селян, що копали грядки, перемовляючись на суміші місцевого й провансальського діалектів. Їхні слова й жестикуляція привернули