Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

та сестрами і навіть ніколи не зазнав чуття ненависті до батька з матір’ю, хоча вони завжди були добрі до нього.

Кристі змалку вчили стерегтися таких людців, як Аарфі, котрих його мати називала пройдами, і таких, як Майло, котрих його батько називав хапунами, але з науки тої не було ніякого ладу, бо до подібного народу його ніколи й близько не підпускали. Скільки сягала Кристієва пам’ять, в їхніх домах у Філадельфії, Нью-Йорку, Мейні, Палм-Бічі, Саутгемптоні, Лондоні, Довіллі, Парижі та на французькій Рів’єрі його завжди оточували леді й джентльмени, які не були ані пройдами, ані хапунами. Кристієва мати, що походила з новоанглійської династії Торнтонів, була Донькою Американської Революції. Його батько, навпаки, був Приблуда.

— Не забувай, — часто нагадувала хлопцеві мати, — що ти — Кристі! Не з роду Вандербільдів, що завдячує своїми достатками якомусь вульгарному капітанові буксира; не з Рокфеллерів, чиє багатство нагромадилось на безсоромних спекуляціях нафтою; не з Рейнольдсів чи Дюків, що нагріли руки на злочинному продажу довірливим людям канцерогенних продуктів; і навіть не з Асторів, чия родина, я певна, ще й досі здає в оренду кімнати. Ти, сину, з роду Кристі, а Кристі одвіку нічогісінько не зробили заради грошей!

— Твоя матінка хоче сказати, синку, — якось втрутився чемний батько, вміло поєднуючи делікатність висловлювання з повнотою суджень, а це завжди захоплювало Кристі,— що гроші, добуті у віддалені часи, кращі за гроші, добуті на наших очах, і що поваги заслуговує не той, хто недавно розбагатів, а той, хто недавно збіднів. Правильно, люба?

На такі мудрі й витончені афоризми Кристіїв батько був просто-таки невичерпний. Червоновидий собою і здатний будь-кого розпалити, він нагадував синові гарячий глінтвейн, і молодший Кристі щиро любив свого батька, хоча терпіти не міг глінтвейну. Коли вибухнула війна, старші Кристі вирішили, що їхній син мусить іти до армії, бо для дипломатичної служби він надто молодий, а батькові було відомо з авторитетних джерел, що за якихось там кілька тижнів чи місяців Росія впаде, і тоді вже ніщо не перешкоджатиме Гітлерові, Черчіллю, Рузвельтові, Муссоліні, Ганді, Франко, Перонові та японському імператорові підписати мирний договір, після чого всі житимуть спокійно та щасливо. Саме на пораду батька і записався Кристі-молодший до школи військово-повітряних сил, щоб там, аж до самого кінця війни та капітуляції Росії, в цілковитій безпеці вчитися на пілота у товаристві інших майбутніх американських офіцерів, усіх, як один, істинних джентльменів.

Та натомість Кристі опинився у товаристві Йоссар’яна, Данбара й Голодного Джо в домі розпусти в Римі, по вуха закоханий у геть байдужу до нього блудничку. Але не встиг він примоститись біля неї після самотньої ночівлі в салоні, як їм усе враз перебила невиправна кралина сестричка: вона, не питаючи дозволу, вбігла до покою і скочила, заздрісна, до ліжка, щоб Кристі поцілував і її. Кристієва краля визвірилась на неї, схопила за волосся, витягла з ліжка й надавала шльопанців.

Це дванадцятирічне дівчисько завжди нагадувало Кристі обскубане курча або галузку з обідраною корою, коли вона, слідом за дорослими повіями, теж виставляла напоказ своє дитяче тільце. Тут уже кому хочеш стане не по собі, тож її завжди проганяли, щоб негайно одяглася та йшла надвір погратися з іншими дітьми. А тепер двійко любих сестричок зчинили такий шалений гвалт, так галасливо шпетили одна одну, ще й перепльовувалися, що до кімнати збіглась, мов на веселу виставу, ціла юрба реготливих глядачів. Хіть-не-хіть Кристі довелось капітулювати. Він запропонував своїй кралі одягтися й піти разом поснідати. Мала ув’язалася слідом, і коли вони втрьох чинно сіли за один столик у найближчому кафе просто неба, Кристі навіть запишався, бо відчув себе ніби батьком родини. Та поки вони снідали, Кристієва краля занудьгувала і, замість повертатися з ним до борделя, воліла краще пошвендяти вулицею з двома подружками. Кристі й нахабна сестричка рушили за ними, тримаючись на певній відстані: мала, щоб дістати ще трохи професійного досвіду, Кристі — щоб іще гостріше пережити муки кохання, і обоє схлипнули в один голос, коли дівчат невдовзі зупинили солдати, що сиділи в штабній машині, і покотили з ними геть.

Кристі знову подався до кафе, де з горя почав частувати малу шоколадним морозивом, і вона скоро повеселішала. А потім вони повернулись до борделя, де в салоні Йоссар’ян із Данбаром відпочивали у кріслах після бурхливої ночі, а Голодний Джо, як сновида, блукав по салону з блаженного, переможною усмішкою на пом’ятому виду, яку він виніс уранці зі свого розкішного гарему, пришкандибавши на світ божий такою ходою, наче в нього попереламувані всі кістки. Попечені губи й чорні синці під запалими очима в Голодного Джо привели у справжній захват старого соромітника. Цей зранку сидів на тому самому місці й у тій самій пожмаканій сорочці. Він тепло привітав Кристі. Затасканий, непристойний вигляд дідугана до глибини душі вражав Кристі, і щоразу, коли він знову відвідував цей дім, йому страх як хотілося, щоб цей розтлінний, продажний стариган поголився, причесався, одяг чисту сорочку з магазину «Брати Брукс» і статечний твідовий піджак, нарешті відростив собі елегантні білі вуса і позбавив би тим самим Кристі того почуття сорому, що нестерпно пекло його завжди, коли він дивився на цього дідиська й пригадував свого рідного батька.

24. Майло

Квітень був для Майла Майдербайдера найкращим місяцем року. У квітні розцвітав бузок, на лозах наливалися виногрона. І швидше стукотіли серця, й оживали старі жадання. У квітні веселково мерехтіли лискучі голубині крила. Квітень означав, що настала весна, а з початком весни Майло всією душею запрагнув мандаринів.

— Мандарини?

— Так точно, сер!

— Моїм людям тільки покажи мандарини, — мовив полковник на острові Сардінія, що командував чотирма ескадрильями бомбардувальників Б-26 с.

— Ваші люди матимуть стільки мандаринів, скільки у них влізе, — запевнив його Майло. — Точніше, на скільки стане грошей у вашому їдальняному фонді.

— А дині? Дині теж можна?

— В Дамаску ними хоч греблю гати.

— Дині — то моя пристрасть. Ще змалку. Я аж трусився, коли бачив ананасну диню.

— Виділіть мені по літаку з кожної ескадрильї, всього по одному літаку, й у вас буде стільки динь, скільки душа зажадає. Точніше, на скільки стане у вас грошей.

— Продає синдикат?

— Авжеж! І в кожного є свій пай.

— Неймовірно, просто неймовірно! Як це вам удається?

— Купуємо оптом, продаємо вроздріб — от і весь секрет. Узяти хоча б волові котлети в сухарях…

— Котлетами в сухарях нас не здивуєш, — скептично буркнув командир полку бомбардувальників Б-25 на півночі Корсіки.

— Нема нічого поживнішого за