Джеймс Фенімор Купер - Прерія

уражати тих, хто чинить зло, і хай він ніколи не забуває відповісти ударом на удар. Коли він піде полювати, хай Квітка Блідолицих, — закінчила вона, з гіркотою повторивши ім'я, яке родилося в уяві її віроломного чоловіка, — тихенько прошепоче йому на вухо, що його мати була червоношкіра і називали її колись Лань дакот.

Течічена міцно поцілувала свого сина в уста і пішла в дальній куток намету. Тут вона напнула на голову легку ситцеву накидку й сіла — на знак покори — на голу землю. Дарма було намагатися привернути її увару — вона не чула умовлянь, не відчувала доторків. Два чи три рази з-під її накидки, що коливалася, долинуло щось схоже на голосіння, яке, однак, не перейшло в несамовиту дикунську мелодію. Так, не показуючи обличчя, вона просиділа кілька годин, поки за стінами намету відбувалися події, що не тільки істотно змінили її долю, а й надовго залишили глибокий слід у подальшому житті кочових сіу.

РОЗДІЛ XXVII

Мені не треба зухвальців: найкращі люди

шанують і поважають мене. Замкніть двері!

Зухвальцям тут не місце. Не для того

я прожила стільки літ на світі, щоб пускати

до себе зухвальців. Замкніть двері, благаю.

Шекспір. Генріх IV

Вийшовши з намету, Маторі наштовхнувся біля входу на Ішмаела, Ебірама та Естер. Ковзнувши поглядом по обличчю здорованя-скватера, підступний тетон зрозумів, що непевне перемир'я, якого він досяг своєю мудрістю, перехитривши цих дурників, може от-от зазнати краху.

— Слухай, ти, стара сива бородо! — крикнув Ішмаел, схопивши трапера за плече і крутнувши його, наче дзигу. — Мені остогидло все з'ясовувати на мигах замість язика, втямив, га? Отож ти будеш мені за тлумача і перекладатимеш індіанською мовою все, що я скажу, байдуже, до смаку це червоношкірому чи ні.

— Кажи, друже, — спокійно відповів трапер, — я передам твої слова так само відверто, як ти їх вимовив.

— «Друже»! — повторив скватер, черкнувши по обличчю трапера дивним поглядом. — Нехай і так, це всього лиш слово, а звук кісток не трощить і ферм не розмежовує. Тоді скажи цьому злодієві-сіу, що я прийшов до нього вимагати, щоб він додержував умов нашої урочистої угоди, яку ми уклали там, біля підніжжя бескиду.

Коли трапер переказав його слова мовою сіу, Маторі запитав з удаваним подивом:

— Мій брат змерз? Тут повно буйволячих шкур. А може, він зголоднів? То мої юнаки принесуть м'яса до його оселі.

Скватер підніс кулака і щосили ляснув ним по розтуленій долоні другої руки, ніби показуючи, що не поступиться.

— Скажи-но цьому безсовісному брехунові, що я прийшов не як жебрак, котрому кидають кістку, а як вільна людина, прийшов по своє добро. І я таки заберу своє. А ще скажи йому — я вимагаю, щоб і тебе, старого грішника, видали мені на суд. Усе правильно — тебе, мою полонянку та мою небогу — всіх трьох хай видасть мені з рук на руки відповідно до нашої клятвеної угоди.

Незворушний старий загадково посміхнувся і відповів:

— Друже скватере, ти вимагаєш того, що не кожний віддасть. Тобі доведеться спершу вирвати язика з рота тетона і серце з його грудей.

— Коли Ішмаел Буш чогось вимагає, він не зважає на те, як і кому це шкодить. Переклади йому все дослівно чистісінькою індіанською мовою, та дивись, коли говоритимеш про себе, зроби знак, щоб білий теж зрозумів, — я мушу знати, чи ти не брешеш.

Трапер засміявся своїм безгучним сміхом, щось пробурмотів сам до себе, й звернувся до вождя.

— Хай дакота дуже широко розтулить вуха, — сказав він, — щоб у них ввійшли великі слова. Його друг Великий Ніж прийшов з порожньою рукою; він каже, що тетон повинен її наповнити.

— Уег! Маторі багатий вождь. Він господар прерій.

— Він повинен віддати темнокосу.

Вождь гнівно насупився — здавалося, зараз зухвалому старому буде непереливки, але, раптом пригадавши свою гру, індіанець відповів:

— Для такого хороброго воїна дівчина надто легка. Його руку я наповню буйволами.

— Він каже, що хоче і яснокосу; в її жилах тече його кров.

— Вона буде дружиною Маторі, а Довгий Ніж стане тоді батьком вождя.

— Він хоче й мене, — вів далі трапер, зробивши один з тих виразних жестів, за допомогою яких дикуни спілкуються майже так сам легко, як і язиком, і одночасно повернувшись до скватера, аби той бачив, що він чинить усе чесно. — Він зажадав і мене, нещасного, вбогого трапера.

Дакота лагідно поклав руку старому на плече, перш ніж відповісти на цю третю й останню вимогу.

— Мій друг старий, — сказав він, — і не може йти далеко. Він залишиться з тетонами, щоб його слова навчили їх мудрості. У кого з сіу є такий язик, як у мого батька? Ні в кого. Хай він. скаже тихо, але дуже виразно: Маторі дасть шкури та буйволів, він дасть жінок молодим блідолицим, але він не може дати нікого з тих, хто живе в його вігвамі.

І вождь, вельми потішений своєю стислою відповіддю, рушив був до радників, які чекали на нього, коли це він повернувся й, урвавши трапера, який почав уже перекладати, додав:

— Скажи Великому Буйволові (так тетони встигли охрестити Ішмаела), що долоня Маторі завжди розтулена. Дивись, — він показав на суворе, зморшкувате обличчя Естер, яка уважено дослухалася до його слів, — його дружина надто стара для такого великого вождя. Хай він вижене її зі свого дому. Маторі любить його, як брата. Він і є брат Маторі. Він дістане в жони мою наймолодшу дружину. Течічена, гордість дівчат-сіу, готуватиме йому дичину, а багато сміливців дивитимуться на нього заздрими очима. Скажи йому, що дакота щедрий.

Тетон висловив свою зухвалу пропозицію з такою надзвичайною холоднокровністю, що це вразило навіть бувалого трапера. З подивом, що його він навіть не пробував приховати, старий дивився індіанцеві вслід і не повертався до свого перекладацького обов'язку, аж поки вождь загубився в гурті воїнів, котрі так довго і, як завжди, терпляче ждали, коли він повернеться.

— Вождь тетонів сказав дуже ясно, — вимовив нарешті старий. — Він не віддасть тобі пані, на яку — бог свідок! — ти маєш не більше прав, аніж вовк на ягня. Він не віддасть тобі й дівчини, яку ти називаєш своєю небогою, і тут, сказати правду, я не певен, чи він чинить законно. А ще, любий сусідо, він рішуче відмовився видати й мене, хоч який я немічний і нікчемний; і я не думаю, що він робить нерозумно, коли зважити на те, що мені з багатьох причин не хотілося б подорожувати з тобою.