Томас Манн - Сповідь афериста Фелікса Круля

стосується й мене. Юність сама по собі не викликала б у мені того захоплення, яке в ці дні переповнює мою душу. Мені випало щастя споглядати красу в подвійному аспекті — в напівдитячому її цвітінні та в царственій величі зрілости…

Одне слово, я говорив напрочуд красиво, і моя тирада аж ніяк не викликала осуду. Адже, коли я став прощатися біля станції канатної дороги, яка мала знову доправити моїх супутників на віллу Кукуків, сеньйора прохопилася, що сподівається ще мати нагоду побачити мене до від'їзду, й нагадала мені пропозицію дона Антоніо згадати минуле й зіграти в теніс із Зузу та її друзями зі спортивного клубу. Ця думка здалась мені досить доречною.

Та й справді. Це була слушна, хоча й зухвала думка. Я запитливо глянув на Зузу, та оскільки її обличчя і потиск плечей сповістили мені суворий нейтралітет, який робив мою згоду не зовсім неможливою, то ми тут-таки на місці домовилися зустрітися післязавтра на тенісному майданчику, після чого мені було запропоновано «на прощання» знову розділити обідню трапезу з родиною Кукук. Нахилившись до руки Марії-Пії, а потім і її дочки та обмінявшись дружнім потиском рук з доном Міґелем, я пішов своєю дорогою, розмірковуючи, як складеться моє найближче майбутнє.

Розділ дев’ятий

Лісабон, 25 серпня 1895 року

Дорогі батьки! Мила мамо! Шановний, а також любий тату!

Досить великий проміжок часу відокремлює цей лист від телеграми, в якій я повідомляв про своє прибуття сюди, так що боюся, ви вже гніваєтесь на мене. І розсердитеся ще більше — в цьому, на жаль, я впевнений, — прочитавши дату на початку листа, яка розходиться з вашими сподіваннями, нашими спільними рішеннями та навіть моїми власними намірами. Ви, напевне, гадаєте, що я вже десять днів перебуваю у відкритому морі, а я пишу вам все ще з першого міста на моєму шляху, тобто з португальської столиці. Зараз, дорогі мамо й тату, я поясню вам як моє довге мовчання, так і несподівані обставини, які призвели до цієї затримки, та сподіваюсь, що таким чином цілковито згладжу ваше невдоволення.

Усе почалося з того, що в потязі я познайомився з видатним науковцем — професором на ім’я Кукук, чиї промови, безперечно, захопили б і потрясли вас не менше, ніж вашого сина.

Німець за народженням, про що красномовно свідчить його ім'я, з роду Кобурґґота — як і ти, мила мамо, — з доброї родини, хоча, звичайно, не «з родини», він обрав своїм фахом палеонтологію, одружився з тутешньою уродженкою й, оселившись у Лісабоні, став засновником і директором природничо-історичного музею, який я оглядав під особистим його керівництвом. Експонати цього музею вразили мене до глибини душі як в палеозоологічному, так і в палеоантропологічному сенсі (ці терміни вам, звичайно, знайомі). Кукук перший порадив мені не ставитися легко важно до початку моєї навколосвітньої подорожі тільки тому, що це початок, і не обмежуватися пробіжним оглядом Лісабона. Він аж засмутився, коли довідавсь, що в моєму розпорядженні є настільки короткий термін для знайомства з тамтешніми пам'ятками (назву хоча б деревоподібну папороть в Лісабонському ботанічному саду, яка росла ще в кам'яновугільну добу).

Коли ви, дорогі мої батьки, зі своєї доброти й мудрости напучували мене вирушити в цю подорож, то, звичайно, мали на меті не тільки відволікти мене від безглуздих задумів, що я їх плекав через свою молодість (ви бачите, я вже визнаю їх безглуздими), але розширити мій світогляд і таким чином завершити виховання молодої людини з родини. Так ось, цей останній ваш намір, безперечно, увінчається успіхом завдяки тому, що мене дружньо прийняла родина Кукук, бо всі три, точніше, навіть чотири її члени (до родини слід зарахувати й наукового співробітника професора — пана Уртадо, скульптора по тваринах, якщо вам що-небудь каже цей фах), звичайно, дуже різною мірою сприяють розширенню моїх горизонтів.

Якщо відверто, то господиня цього дому мені не надто до душі. Теплі стосунки у мене з нею за увесь цей час не склалися і, по-моєму, вже не складуться. Сеньйора, уроджена да Крус, — щира іберійка, особа сувора, поважна й надто зарозуміла, хоча причини цієї зарозумілости мені, направду, не зовсім ясні; донька, моя ровесниця або трохи молодша за мене — ніяк не можу запам'ятати її імени, — панночка, яку мимоволі хочеться зарахувати до родини голкошкірих, така колюча вона у поводженні. Згаданий мною дон Міґель (Уртадо), якщо через недосвідченість я не помиляюся, то в майбутньому, очевидно, стане її чоловіком, і, відверто кажучи, я не впевнений, що йому можна позаздрити.

Ні, я шукаю товариства тільки господаря дому — професора Кукука й частково його асистента, глибоко обізнаного у світі тварин, адже його реконструктивному талантові музей дуже зобов'язаний. Ці дві людини, і передовсім, звичайно, К., так широко сприяють моїй освіті, так багато відкривають мені, що ці відкриття й повчання виходять далеко за межі знайомства з Лісабоном і його архітектурними пам'ятками й стосуються буквально всього буття, з якого в результаті празачаття виникло органічне життя, іншими словами, охоплюють все творення загалом, від каменю до людини. Ці обидва вчені, які бачать в мені (і за правом) щось на кшталт морської лілеї, що відокремилася від свого стебла, тобто неофіта-мандрівника, який потребує порад і повчань, спонукали мене, всупереч нашій програмі, затриматися в Лісабоні, схвалення чого я й прошу у вас, дорогі батьки, з синівською шанобливістю, хоча, якщо вже говорити відверто, справжньою причиною моєї затримки є все-таки не вони.

Зовнішнім приводом для неї стало ось що. Я вважав обов'язком ввічливости й гадав, що чинитиму за вашими бажаннями, якщо, перш ніж покинути Лісабон, залишу свою візитівку в нашого дипломатичного представника пана де Гюйона та його дружини. Більш того, я вважав за бажане виконати цю формальність уже в перший день мого приїзду, але, враховуючи, яка зараз пора року, не чекав від свого візиту жодних наслідків. І все-таки через два або три дні мені в готель надійшло запрошення від посла повечеряти у нього в чоловічому товаристві; мабуть, цю вечерю було заплановано ще до мого приїзду, адже вона мала відбутися майже напередодні відбуття мого пароплава. Проте мені не знадобилося б міняти термін свого перебування тут, навіть якби я хотів скористатися цим запрошенням.

Я скористався ним, дорогі мамо й тату, і провів у нашому посольстві на руа Аугушта вельми приємний вечір. Бажаючи зробити вам приємність, не приховую, що на цьому вечорі я мав цілковитий успіх, яким повністю завдячую отриманому мною вихованню. Прийом був