Вільям Шекспір - Збірка творів

читаєш?

ПРОТЕЙ

Це, батьку мій, привіт від Валентина.

Лиш кілька слів. Мені привіз його

Наш спільний друг.

АНТОНІО

А дай мені листа,

Побачим, що нового.

ПРОТЕЙ

Батьку мій,

Немає тут новин. Він тільки пише,

Як він живе щасливо, як його

Шанують любо і який ласкавий

До нього герцог.

Кличе і мене

З ним долю поділити.

АНТОНІО

Ну, а ти що?

ПРОТЕЙ

Я підлягаю вашій волі, пане,

А не зичливим побажанням друга.

Його бажання збіглися з моїм.

АНТОНІО

Ти не дивуйсь, що вирішив я справу

Так несподівано: чого я хочу —

Я хочу, й край! Так я постановив,

Що певний час укупі з Валентином

Ти поживеш при герцогськім дворі.

Тобі я слатиму не менше грошей.

Ніж Валентинові — його сім’я.

Готуйся! Завтра вирушиш в дорогу.

Мовчи! Я так сказав, — тож так і буде.

ПРОТЕЙ

Синьйоре мій, так швидко не зберусь я.

Прошу вас, — відкладіть на день чи два

Поїздку.

АНТОНІО

Ні, ніяких зволікань!

Усе, що треба, вишлю я по тому,

Ти мусиш виїхати взавтра, — чуєш?! —

Ходім, Пантіно; я велю тобі

Його хутенько вирядить в дорогу.

Антоніо і Пантіно виходять.

ПРОТЕЙ

Тікав я від вогню, щоб не згоріти,

Та й затопивсь у хвилях і тону.

Листа я не насміливсь показати.

Боявся батька, думав: що, як він

Любов мою не схвалить і брехнею

Тепер їй на заваді став я сам.

О, як нагадує весна кохання

Квітневий день, мінливий і несталий!

Ледь сонечко засяє в небі зрання,

Набігла хмара, й темрява настала.

Входить Пантіно.

ПАНТІНО

Синьйор Протею, кличе батько вас;

Він дуже квапиться, тож не баріться!

ПРОТЕЙ

Скоряйся, серце! Ох, так мусить бути.

Хоч над усе ти хтіло б «ні» гукнути!

Виходять.

Дія друга

Сцена 1

Мілан. Світлиця в герцоговім палаці.

Входять Валентин та Спід.

СПІД

Синьйоре, ваша рукавичка.

ВАЛЕНТИН

Ні,

Мої ось на руках.

СПІД

Ця теж — до пари.

ВАЛЕНТИН

А покажи. О, дай її мені!

Божественної ручки гарний покрив.

Ох, Сільвіє кохана!

СПІД

Синьйоро Сільвіє! Синьйоро Сільвіє!

ВАЛЕНТИН

Чого ти кричиш, йолопе?

СПІД

Вона так далеко, що нічогісінько не почує, синьйоре.

ВАЛЕНТИН

А хто ж вам звелів, синьйоре, кликати її?

СПІД

Та ви ж самі, синьйоре, ваша милість; а втім — може, я помилився.

ВАЛЕНТИН

Ви надто метушливі, синьйоре; весь час забігаєте наперед.

СПІД

Та ви ж самі нещодавно гримали на мене за те, що я надто неповороткий.

ВАЛЕНТИН

Не меліть казна-чого, синьйоре; скажіть краще, чи знаєте ви синьйорину Сільвію?

СПІД

Оту, що в неї ваша милість закохані?

ВАЛЕНТИН

А звідки ти знаєш, що я в неї закоханий?

СПІД

На це є сила-силенна різних прикмет: по-перше, ви навчились, як синьйор Протей, схрещувати руки на грудях, немов ви з усього чисто невдоволені; далі — невпинно мугикати любовну пісеньку, мов та вільшанка; уникати людей та блукати самотою, мов який зачумлений; зітхати, мов школяр, що загубив свого букваря; плакати, мов яке дівчисько, що поховало свою бабуню; постити, мов тяжкохворий, що його посаджено на дієту; не спати ночами, мов людина, яка схибнулася на тому, що її неодмінно обікрадуть; скиглити, мов жебрак у день усіх святих. А перш, коли ви сміялися, можна було подумати, що то кукурікає півень; коли ви йшли, то ступали, мов гордий лев на прогулянці; коли постили, то це траплялося тільки по обіді; коли сумували, то тільки зразу тоді, як вам бракувало грошей. Тепер же вас так зачарував погляд вашої повелительки, що, дивлячись на вас, я починаю вагатися: чи мій ви господар, а чи не мій.

ВАЛЕНТИН

Та невже ж ти все це помічаєш у мені?

СПІД

Не в вас, а поза вами.

ВАЛЕНТИН

Поза мною? Такого не може бути.

СПІД

А звісно, поза вами. Той, хто обмірковував би свої вчинки сам у собі, не витворяв би таких дурниць. А ви де не ступите, — аж гульк! — нова дурниця. Ви щось вимудруєте й відразу ж виставляєте це напоказ. І, коли дивишся на вас, усі ваші дурощі просвічують крізь вас, як сеча в нічній посудині; отже, яке б око вас не побачило, воно відразу ж, як досвідчений лікар, відгадає, яка саме у вас хвороба.

ВАЛЕНТИН

Та скажи ж мені, нарешті, чи знаєш ти синьйорину Сільвію?

СПІД

Оту, що на неї під час обіду й вечері ви раз у раз витріщаєте очі?

ВАЛЕНТИН

Ти помітив це? Саме її я й маю на думці.

СПІД

Ні, синьйоре, я її не знаю.

ВАЛЕНТИН

Як же це так? Ти знаєш, що я витріщаю на неї очі, а кажеш, що ти її не знаєш?

СПІД

Це, може, ота, виродлива з себе?

ВАЛЕНТИН

Таке сказав! Не виродлива, а вродлива. Власне, не така вродлива, як чарівна й приваблива.

СПІД

Еге ж, синьйоре! Це я добре знаю.

ВАЛЕНТИН

Що ти знаєш?

СПІД

Що вона зовсім не така чарівна й приваблива, як вам здається.

ВАЛЕНТИН

Я хотів сказати, що врода її витончена, а привабливість безмірна.

СПІД

А звісно, бо врода її намальована, а привабливість ніхто не обмірював.

ВАЛЕНТИН

Як-то — намальована? Як-то — не обмірював?

СПІД

Я хочу сказати, синьйоре, що вона так витончено малюється, аби тільки здаватися вродливою, а краса її ні для кого не має ні міри, ні ціни.

ВАЛЕНТИН

А я що кажу? Те й кажу, що краса її безмірна і безцінна.

СПІД

Та ви ж її й не бачили відтоді, як вона змінилась на гірше.

ВАЛЕНТИН

А відколи ж то вона змінилась на гірше?

СПІД

Відтоді, як ви закохалися в неї.

ВАЛЕНТИН

Я покохав її, щойно вперше побачив, і повсякчасно бачу, яка вона прекрасна.

СПІД

Якщо ви кохаєте її, то ви її не можете бачити.

ВАЛЕНТИН

Чому б то?

СПІД

А тому, що кохання сліпе. О, якби ви мали мої очі! Або якби ваші власні очі були такі ж гострі, як тоді, коли ви сварились на синьйора Протея за те, що він ходить без підв’язок!

ВАЛЕНТИН

Ну, й що ж би я тоді побачив?

СПІД

Тоді б ви побачили вашу теперішню дурість, а також і те, що ота синьйорина Сільвія споганіла. Синьйор Протей, закохавшись, і не помічав, що забуває застібнути підв’язки; а ви, закохавшись, не помічаєте, що забули натягнути й самі панчохи.

ВАЛЕНТИН

Ого, хлопче, виходить, що й ти закохався! Адже ж учора вранці ти таки добре недобачав і, мабуть, через