Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

він і, як заведений, продовжував щоденні тренування, зазвичай поблизу вежі. Він готувався до кожного виду кавалаанської дуелі по черзі. То він спалював уявного супротивника у квадраті смерті, то вправлявся у вільному стилі з наближенням лінії, потім розігрував дуель одного пострілу… Ті, хто перебував на сторожі нагорі, були готові прикрити його будь-якої хвилини і тільки молилися, щоб ворог не помітив яскравих спалахів світла його зброї. Дерку було страшно. Джаан, що втілював їх силу, перебував під владою ілюзії, самовпевнено вважаючи, що Бретан Брейт, повернувшись, удостоїть його Дуелі Честі. Але незважаючи на всю показну дуельну відвагу Вікарі, незважаючи на ритуал тренувань, що щодня повторювався, Дерк все більше сумнівався в тому, що айронджейд зможе перемогти Бретана в одиночному бою. удостоїть його Дуелі Честі. Але незважаючи на всю показну дуельну відвагу Вікарі, незважаючи на ритуал тренувань, що щодня повторювався, Дерк все більше сумнівався в тому, що айронджейд зможе перемогти Бретана в одиночному бою. удостоїть його Дуелі Честі. Але незважаючи на всю показну дуельну відвагу Вікарі, незважаючи на ритуал тренувань, що щодня повторювався, Дерк все більше сумнівався в тому, що айронджейд зможе перемогти Бретана в одиночному бою.

Дерк почав погано спати: його невідривно переслідував напівдикий брейт - то в образі страшноголосого Бретана з палаючим оком на тремтячому обличчі, то в образі стрункого і безневинного Бретана з гладкою щокою, то у вигляді Бретана, що спалює міста. Дерк прокидався мокрим від поту і змученим, у зім'ятих простирадлах, і у вухах його стояли крики Гвен (пронизливі жалібні крики, подібні до звуків веж Крайн-Ламії), і він згадував погляд Бретана, спрямований на нього. Тільки Джаан міг би допомогти йому звільнитися від кошмарних видінь, але він сам перебував у стані занепаду та приреченості, хоч і продовжував щось робити.

В усьому винна була смерть Джанасека - так казав собі Дерк - і більше того, обставини його смерті. Якби Гарс помер інакше, Вікарі став би месником більш лютим, більш пристрасним і непереможним, ніж Мірік і Бретан, разом узяті. Але те, як це сталося, переконало Джаана в тому, що Тейн зрадив його, полював на нього як на звіра чи перевертня, і це переконання руйнувало його волю. Скільки разів, перебуваючи з айронджейдом разом у маленькому дозорному приміщенні, Дерк відчував бажання сказати йому правду, кинутися до нього і закричати: Ні, ні! Гарс невинний, Гарс любив вас, Гарс віддав би за вас життя! Але Дерк мовчав. Якщо Вікарі гинув, пожираний меланхолією, відчуттям зради і повної втрати віри, то правда занапастила б його набагато швидше.

У такий спосіб минали дні, «болячки» розросталися. Дерк дивився на своїх компаньйонів із почуттям зростаючого занепокоєння. Руарк чекав на звільнення, Гвен жадала помсти, а Вікарі - смерті.

15

Першого дня дозору дощ лив всю другу половину дня. З самого ранку небо на сході затягли хмари, які згустившись перетворилися на чорні хмари, що поглинули Толстого Чорта разом з його дітьми. Стало темніше звичайного. Близько полудня вибухнула буря. Сторожова вежа тряслася під могутніми поривами вітру. Потоки коричневої води вирували на вулицях міста, скидалися в стічні канави, викладені глоустоуном. Коли нарешті сонця виглянули з-за хмар, вони вже хилилися на захід. Лартейн сяяв. Його блискучі мокрі стіни здавались чистими і новими, наче в місто прийшло друге життя, а з ним і надія. Але це був перший день варти.

Другого дня все повернулося на свої місця. Хеллей повільно котився своєю червоною доріжкою по небу, внизу тьмяно світився Лартейн, і вітер приніс назад з Парку весь той пил, який змив учорашній дощ. На заході сонця Дерк помітив аеромобіль. Він з'явився чорною точкою високо в небі над горами, промчав над Парком, потім розвернувся і полетів до міста. Дерк уважно стежив за машиною в бінокль, поставивши лікті на кам'яне підвіконня вузького вікна. Він бачив її вперше - зовсім чорну стилізовану кажан з широкими крилами і величезними фарами-очима. З ним чергував Вікарі. Дерк покликав його до вікна, але Джаан не виявив до неї інтересу.

– Так, я знаю цю штуку, – сказав він. – Вона не має до нас жодного стосунку. У ній лише мисливці зі Спільноти Шанагейт. Гвен бачила, як вони вилітали сьогодні вранці.

Машина тим часом зникла з поля зору, загубившись серед будівель Лартейна, і Вікарі повернувся на місце, залишивши Дерка наодинці з його думками.

У наступні дні він бачив шанагейтів кілька разів, і йому здавалося, що ці люди існують у якомусь іншому вимірі. Дивно було бачити, як вони прилітали і відлітали, ніби нічого не сталося, ніби Лартейн залишався містом, яке мирно доживало свої віки, ніби ніхто не загинув. Вони жили поряд, але залишалися ні до чого не причетними. Дерк уявляв, як вони, повернувшись на Верхній Кавалаан, розповідатимуть про те, яким нудним і позбавленим подій було життя на Уорлорні. Для них ніби нічого не змінилося: Крайн-Ламія продовжувала вити свою похоронну пісню, Челлендж був сповнений світла і життя. Дерк заздрив їм.

На третій день Дерк прокинувся від особливо страшного сну, в якому він бився з Бретаном віч-на-віч. Після цього він ніяк не міг заснути. Гвен, вільна від чергування, ходила туди-сюди по кухні. Дерк, наливаючи собі пива в кухоль, слухав, що вона казала.

- Вони мають бути тут, - скаржилася вона. – Я не можу повірити, що вони досі шукають Джаана. Напевно, до цього часу вони вже мали зрозуміти, що сталося! Чому вони не повертаються?

Дерк тільки знизав плечима і висловив сподівання, що ніхто з них взагалі не з'явиться і що вже недовго залишилося чекати на «Терик не-Далір». Як тільки він сказав це, Гвен спалахнула і сердито крикнула:

- Мені немає до цього діла!

Потім вона густо почервоніла, підійшла до столу та сіла. З-під широкої зеленої пов'язки на голові дивилися змучені очі. Вона взяла Дерка за руку і, запинаючись, розповіла йому, що Джаан не торкався її з дня смерті Джанасека. Дерк сказав, що все налагодиться, коли прийде корабель, і вони благополучно покинуть Уорлорн. Гвен, усміхнувшись, погодилася з ним і за деякий час заплакала. Зрештою вона пішла, а Дерк повернувся до себе, дістав свій камінь, що говорить, і, затиснувши його в кулаку, віддався спогадам.

На четвертий день, коли Вікарі вирушив на чергову небезпечну прогулянку на світанку, Гвен та Аркін Руарк посварилися, коли чергували разом. Гвен сильно вдарила його прикладом рушниці по обличчю, на якому під впливом примочок і мазей тільки-но почали гоїтися колишні забиті місця. Руарк втік униз сходами, що вели з вежі, бурмотячи, що Гвен знову розлютилася і хоче його вбити. Дерк у цей час був у спільній кімнаті. Коли кимдиссец раптово побачив його, він різко зупинився і завмер. Ніхто з них не промовив жодного слова, але після