Вадим Григорович Бойко - Якщо на землі є пекло…

125 мільйонів. За ці гроші можна було купити продуктів лише на два дні. Почався голод. В країні знову випикла революційна криза. Правлячі кола були зацікавлені у тому, щоб заохочувати монархічні елементи і особливо фашистський рух, який розгорнув дику реваншистську, антикомуністичну і антидемократичну пропаганду, що грунтувалася на махровому шовінізмі. Ось тут і виплив на світ божий Гітлер. Найагресивніші кола фінансового капіталу дедалі більше орієнтувалися на гітлерівську партію: адже прихід до влади нацистів, вплив яких на маси в умовах кризи зростав, з їх національною і соціальною демагогією, авантюризмом і ненавистю до комуністів цілком відповідав розбійницьким інтересам німецького імперіалізму.

Після провалу фашистського путчу в Мюнхені у 1923 році проти Веймарської республіки здавалося, що ця партія приречена. Та коли робітничий клас перейшов до масових страйків, нацисти при підтримці монополій знову випірнули на поверхню і на виборах до рейхстагу у травні 1928 року навіть одержали дванадцять місць.

Потім настала велика криза. Вона розорила дрібних та середніх підприємців, зруйнувала матеріальну базу існування середніх прошарків і довела до відчаю масу селян-бідняків, які не вилазили з боргів. Брехливими лозунгами на зразок: «Ліквідація процентного рабства» або «Поділ великих маєтків» — нацистам пощастило здобути прихильність селянства. Демагогією про «народ без життєвого простору», про «арійську расу панів», яка повинна владарювати над іншими, гітлерівці роздмухували вогнище націоналізму та шовінізму. Закликами «проти ненажерливого капіталу», «за ліквідацію універсальних магазинів» вони вводили в оману розорених кризою ремісників, кустарів, службовців, чиновників, людей вільних професій, нацьковуючи їх проти робітничого класу. Очолюваний Брюнінгом уряд робив усе, щоб мільйони злидарів опинилися в обіймах расистських фанатів зі свастикою. Скрізь, як гриби після дощу, з'являлися «кав'ярні штурмовиків» і «будинки CA», що належали нацистській партії. Там давали гарячу страву, там напували пивом і шнапсом, там було де переспати — і все безкоштовно! Чимало безробітних ішли в ці заклади і завербовувалися нацистами. Невдовзі по вулицях уже демонстративно розгулювали в чорних мундирах члени «охоронних загонів» — Schutzstaffeln, тобто СС, марширували «штурмові загони» — Sturmabteilungen, тобто CA. У містах і селах розклеювалися нацистські плакати, поширювалися листівки. Раніше мізерні тиражі газет зі свастикою досягли рекордних цифр. Вони оповіщали настання «нової ери», народження «третього рейху»: усі лиха минуться, якщо тільки «сильна особа», «фюрер» твердо візьме в свої руки державне кермо. А він кермо візьме і швидко покінчить з цією «жалюгідною, безпорадною демократією» і з цією «прогнилою парламентською системою»!

Джерела, з яких гітлерівській партії і її бандам погромників текли багатомільйонні суми, не були засекречені. Це ті ж самі джерела, з яких ще до першої світової війни фінансувались «Пангерманський союз» та інші шовіністично-мілітаристські організації. Для круппів, кірдорфів, гугенбергів, тіссенів, стіннесів нацистська партія була чудовим знаряддям для протидії революційному натиску мас. І оскільки соціал-демократичні лідери відмовилися об'єднати дії робітничого класу перед виборами до рейхстагу у вересці 1930 року, в помпезному палаці на березі Шпрее депутатські місця зайняли 107 суб'єктів зі свастикою на рукавах. На політичному горизонті Німеччини спалахнула зловісна заграва, яка віщувала національну катастрофу…

Дорогі друзі, якщо вам пощастить вирватися з цього пекла, я впевнений, ви захочете розібратися в минулих подіях і причинах, які привели вас на дно фашистського пекла. Ви будете вивчати історію, бо, не знаючи добре минулого, не зможете успішно будувати майбутнє. Перед вами знову й знову вставатимуть картини неймовірних страждань жертв фашизму, звірячої жорстокості мерзенних фашистських катюг. Можливо, згадаєте і оцю мою передсмертну сповідь. Мені вже важко говорити — я помираю, але я повинен сказати, ідучи з життя, хто я був і хто я зараз, ким я став…

В ті далекі роки я був темним обивателем, політичним невігласом. Я тоді не розумів, що справжнє особисте щастя невід'ємне, взагалі неможливе без загального щастя народу. Та й те сказати, батьки мої, крім тяжкої праці й церкви, більше нічого не знали і виховували в своїх дітей лише покірність. Так учила релігія. «Усяка влада на землі — від бога», «багаті і бідні завжди були, є і будуть— це теж від бога», «в поті чола свого будеш здобувати шматок хліба» і так далі. У мене тоді навіть думки не виникало, що це несправедливо. Я думав лише про те, як заробити шматок хліба.

Після підписання Версальського договору військовий завод, де я працював, припинив своє існування. Десять років мене кидало, як тріску в бурю. Працював сміттярем, двірником, пакувальником у миловарного фабриканта Зельдте, вантажником на маргариновому заводі «Юрген-Ван дер Берг», був нічним сторожем, асенізатором. Одне слово, сповна пізнав, що таке злидні… І тут з'являється людина, яка присягається, що покінчить з отими злиднями, обіцяє дати робітникові роботу і хліб, зробить Німеччину багатою, могутньою і щасливою. Тоді багатьом, і мені також, здавалося, що Гітлер прагне прогресу. Усі кіоски були завалені нацистськими брошурами. Інколи я їх читав. Малограмотному робітникові важко розібратися в політичній демагогії. Особисто я думав: книжки пишуть люди розумні — їм видніше, що й до чого. І я, як і інші, сліпо вірив брошурам. Мені здавалося, що Гітлер — та людина, яка відстоює права простого робітника. Широко розгорнулося будівництво доріг, заводів і фабрик, поступово щезло безробіття, на столі у кожного з'явився хліб. І всі щиро кричали: «Хайль!»

І все ж таки я щасливий, що в найтяжчі хвилини, пухнучи з голоду, я не піддався спокусі безкоштовно харчуватися і одягатися в добротне сукно, в яке одягали всіх, хто ставав під гітлерівські штандарти. В ті роки по вулицях упевнено марширували відгодовані, добре зодягнуті штурмовики. Щось мене відштовхувало від них. Тисячі загонів було створено по всій Німеччині! А коли ці штурмові загони зміцніли, «великий фюрер» привів їх у зал засідання рейхстагу і заарештував усіх комуністів та інакомислячих. Почався кривавий терор. В ті часи я ще думав, що мені з комуністами не по дорозі. Але коли мене теж заарештували і спарували одними наручниками з моїм другом-комуністом, я переконався, що в нас спільна життєва дорога. Гітлер в усьому світі дискредитував саме слово «німець». Тепер-то я добре знаю, що німецькі комуністи захищали наші національні інтереси.

На жаль, до 1933 року я не був знайомий з комуністами. Чув, що всі вони борці Рот Фронту, що вітають один одного міцно стиснутим кулаком, що вивішують лозунги, прикрашені п'ятикутною зіркою, серпом і молотом. Хіба могло мене