Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

— Ти говориш, як ця мамина знайома.

— А вона знає мову?

— Не дуже…

— То чого ти так переймаєшся?

Малгося мовчала. На щастя, цієї миті прибігла Латка зі своїм мотузочком. І ніяк не хотіла віддавати його. Вона явно дражнилася із хазяйкою.

— Ну, що таке? — запитала Каміла, коли їй нарешті вдалося забрати в Латки мотузку й знову її кинути.

— Мацек…

— Що Мацек?

— Ми ж розлучимося на два місяці.

— То й що?

— А якщо він за цей час із кимсь познайомиться?

— Мацек? Це неможливо!

— Ще й як! Він їде до якогось мандрівного табору. Може, там кимсь зацікавиться…

— Якщо й познайомиться, то тебе однаково не покине.

— Звідки ти знаєш? Єва радила пильнувати.

— Єва різне патякає. І взагалі, відколи це ти Єву слухаєш?

— Ти теж із нею радишся, віриш у її ворожіння.

— Ну, це інша річ.

— Але вона мені теж ворожила. Сказала: «Знайомство із кимсь змінить твоє життя».

— Але, може, це ти познайомишся! І кинеш Мацека. Про таке ти не думала?

— Ні.

— Дурна ти.

— Сама ти дурна, — відповіла Малгося й замовкла.

— Я сказала тобі не в тому розумінні, що ти дурна взагалі, а тільки в цьому. У Мацека більше причин хвилюватися, ніж у тебе. Він їде з друзями, які точно простежать…

— …і коли вже щось там станеться, приховають від мене будь-яку зраду!

— Ой Боже, які високі слова!

— А які мені вживати? Низькі? Треба казати: «гівно, гівно, гівно»?

— Ну ти даєш! — Каміла здивовано глянула на подругу. Такою вона її ще ніколи не бачила. Невже Малгося й справді так хвилювалася перед поїздкою?

— Ти не розумієш, що я непокоюся!

— Розумію, але не будь такою песимісткою!

— Відколи в тебе з Войтеком усе склалося, з тобою взагалі не можна поговорити про свої проблеми!

— Але ж ми саме це й робимо! Крім того, раніше ви з Мацеком переконували мене, що я нестерпна й не знаю, чого хочу. То яка я тобі підходжу: така, як тепер, чи колишня?

Малгося мовчала. Озвалася лише трохи згодом, коли вдалині замаячіла постать Войтека.

— Бо я не знаю, як воно складеться. Чи після мого повернення Мацек не зміниться…

Відповісти Каміла не встигла, бо підхопилася, побачивши Войтека, котрий ніс у руках чотири морозива.

— Ти, певне, мої думки прочитав! — вигукнула вона.

— А четверте для кого? — поцікавилася Малгося.

— Для Алекса, — пояснив Войтек. — Я його дорогою зустрів. Він сюди на роликах їде.

Такі самі думки переслідували й Мацека. А ще він переймався, що Малгося може вирішити залишитися в Америці. Та якщо Малгосі було кому звірятися у власних сумнівах, то зі своїми Мацек залишився наодинці. Намагався поговорити про це з Алексом, але відразу почув, що це взагалі не проблема, бо в таборі познайомиться з іншою і вся любов йому вивітриться.

— Матиме більші цицьки й не носитиме окулярів, — засміявся Алекс.

Хлопці каталися втрьох на роликах у парку. Мацекові на мить здалося, що між деревами майнули постаті Каміли й Малгосі, але хлопці квапили його й кликали їхати в напрямку Камйонковського озерця. Із Малгосею Мацек однаково мав зустрітися ввечері, вони збиралися до кіно. Про цицьки Алекс розводився досить голосно, тож цікаві перехожі витріщалися на трійцю друзів. Роздратований Мацек буркнув:

— Та пішов ти!

— Ну чого ти? — спитав Алекс. — Цицьки — це важливо.

— Ну й дурило ж ти!

— Якщо ти вважаєш, що я на цьому не розуміюся, то не питай мене.

А Білий Міхал втішив: мовляв, як любить, то повернеться і немає чого перейматися заздалегідь. А тоді додав, що біжить до «Емпіку» по новий «Світ коміксів». Мацек вирішив піти з ним, тож Алекс залишився в парку сам.

— Мамо… — почав Мацек з порога її кімнати, де на підлозі, столику, стільцях лежали гори дуже важливих паперів.

— Гмм?

— Малгося їде до Америки… — почав хлопець і затнувся. А якщо мама не зрозуміє?

— Але ж, здається, це давно відомо, — відповіла мама й глянула на Мацека, поправляючи на носі окуляри.

— Так, але…

— Хвилюєшся, що ви розлучаєтеся?

— Авжеж.

— Це нормально, що ти непокоїшся…

— А… якщо вона не повернеться?

— З якого це дива вона має там залишитися? Ти ж казав, що Малгося їде не до родичів, а до якоїсь маминої подруги…

— Так.

— Ти мені, синку, пробач, але я дружу з Монікою, Олею, Беатою, проте жодної їхньої дитини не витримала б у себе вдома довше, ніж протягом канікул. З тобою іноді здуріти можна, а що вже казати про чужих.

— Та воно так… — буркнув Мацек, трохи заспокоївшись, але продовжував залишатися в кімнаті.

— То що там ще? Ну, давай! — поквапила мама. — У мене купа роботи, то кажи вже!

— А якщо вона там із кимсь познайомиться? — бовкнув Мацек.

— Познайомитися вона може й тут, у Варшаві. Я краще спитаю, що станеться, якщо ти когось зустрінеш?

— Усі