Патриція Хайсміт - Талановитий містер Ріплі

Том повернувся на бік, підібгав під себе ноги. Він спітнів, його трусило. Що відбувалося? Що з ним трапилось? Невже завтра при зустрічі з містером Ґрінліфом він почне верзти всілякі нісенітниці про те, як Мардж упала у воду, як він гукав на допомогу, а потім пірнув за нею, але не зміг її знайти? І навіть у її присутності не зможе зупинити цього потоку слів, які викриють у ньому навіженого маніяка?

Завтра він мусить показати персні містеру Ґрінліфу. Він мусить повторити ту історію, яку розказав Мардж. І докинути ще кілька деталей, для правдоподібності. Він узявся вигадувати їх і трохи заспокоївся. Він уявив собі Рим, номер у готелі, Дікі, який стояв перед ним і щось говорив, а тоді стягнув з пальців обидва персні й віддав йому зі словами: «Прошу тебе, нікому про це не розказуй…»

Наступного ранку о пів на дев’яту Мардж зателефонувала містеру Ґрінліфу й запитала, коли вони з Томом зможуть прийти до нього в готель. Мабуть, містер Ґрінліф помітив, яким схвильованим був її голос. Том чув, як вона переказувала йому історію про персні — його ж, Томовими, словами. Напевне Мардж справді повірила йому, але він і гадки не мав, як цю новину сприйняв містер Ґрінліф. Він боявся, що саме ці відомості могли розкрити містеру Ґрінліфу всю правду, і хтозна, чи він не чекатиме на них у компанії полісменів, готових заарештувати Тома Ріплі. Така можливість видавалася йому куди гіршою за ту не вельми приємну ситуацію, у яку він міг би потрапити, якби особисто розказав містеру Ґрінліфу про персні.

— Що він сказав? — запитав Том, коли Мардж поклала слухавку.

Мардж утомлено опустилася на крісло навпроти нього.

— Здається, він поділяє мої підозри. Він сам так сказав. Скидається на те, що Дікі мав намір накласти на себе руки.

Але до їхнього приходу містер Ґрінліф матиме трохи часу, аби все обміркувати, подумав Том.

— То коли ми маємо прийти? — запитав він.

— Я сказала, що ми прийдемо о пів на десяту. Тільки вип’ємо кави. Кава вже готується. — Мардж підвелася і пішла до кухні. Вона вже встигла перевдягнутись. На ній був дорожній костюм, у якому вона приїхала.

Том засовався на краєчку канапи, трохи попустив краватку. Він спав одягненим на канапі, і Мардж розбудила його всього кілька хвилин тому, коли спустилася. Він і гадки не мав, як міг проспати всю ніч у цій холоднючій кімнаті. Йому стало соромно. Мардж здивувалась, побачивши його на канапі. У нього затерпла шия, боліли спина та праве плече. Він почувався геть розбитим. Зненацька він зірвався на ноги.

— Піду нагору, помиюся, — гукнув він на кухню.

Нагорі Том зазирнув до своєї кімнати й побачив, що Мардж уже спакувала валізу. Вона лежала посеред кімнати. Він дуже сподівався, що вони разом із містером Ґрінліфом не передумають повертатися до Рима й вирушать ранішнім потягом. Мабуть, таки вирушать, адже містер Ґрінліф сьогодні мав зустрітися в Римі з тим американським детективом.

Том роздягнувся в сусідній кімнаті, зайшов до ванни та ввімкнув душ. Кинув оком на своє відображення у дзеркалі і, вирішивши спочатку поголитися, пішов до кімнати по електричну бритву, яку бозна-чому забрав із ванної перед приїздом Мардж. У коридорі він почув, як задзвонив телефон. Мардж відповіла. Том перехилився через перила й став прислухатися.

— Та ні, усе добре, — сказала вона. — Нічого страшного, якщо не поїдемо… Так, я передам йому… Добре, ми поквапимось. Том пішов прийняти душ… Так, менш ніж за годину. До зустрічі.

Він почув її кроки й відскочив, адже був голий.

— Томе! — гукнула Мардж. — Детектив з Америки щойно прибув до Венеції. З аеропорту він зв’язався з містером Ґрінліфом і вже їде до нього.

— Добре! — крикнув Том і роздратовано зайшов до ванни. Вимкнув душ і підключив електробритву до розетки. А якби він був у душі? Мардж усе одно б кричала, вважаючи, що він її чує. Йому так хотілося її здихатись. Було б чудово, якби вона поїхала сьогодні вранці, якщо тільки вони з містером Ґрінліфом не надумають залишитись і подивитися, що з ним робитиме той детектив. А Том був певен, що детектив приїхав до Венеції тільки для того, щоб зустрітися з ним, інакше він міг би зачекати на містера Ґрінліфа в Римі. Том замислився, чи до Мардж це теж дійшло. Мабуть, ні. Для таких висновків їй довелося б бодай трохи поворушити мізками.

Том надягнув простий костюм і краватку та спустився, щоб випити кави разом із Мардж. Він прийняв гарячий душ, і йому покращало. Мардж майже нічого не говорила, тільки зауважила, що персні цілковито міняють усю справу й тепер детектив, як і вони з містером Ґрінліфом, теж вважатиме, що Дікі покінчив із собою. Том щиро сподівався, що вона мала рацію. Та все залежало від того, якою людиною був той детектив. Усе залежало від того, яке він, Том, справить на нього враження.

То був ще один похмурий і вогкий день. Поки що не дощило, але неодмінно дощитиме згодом, десь ближче до обіду. Біля сходів собору вони спіймали гондолу, дісталися площі Святого Марка й рушили до готелю «Ґрітті». З вестибюля зателефонували містеру Ґрінліфу в номер. Він сказав, що детектив Мак-Каррон уже прибув, і попросив їх піднятися до