Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

свою державність, я думаю: ви, німці, державність маєте, але у вас немає свого національного божества. Українці його мають, і в цьому запорука їх мовного, культурного, державного відродження, їх незнищенності.

Якщо брати історію духовного розвитку (а вона набагато важливіша політичної історії!), то українці можуть сказати німцям: «Пробачте і посуньтесь».

— Шевченко, напевно, подвійного народження, за вашою термінологією? — спробував я уточнити.

— Ні, Шевченко чисто земний, плоть од плоті свого народу, хоча справжній батько його був аристократом дуже високого рангу і людина високого духу. Мати — проста кріпачка.

— Хто ж він?

— Таємниця, — засміявся Гуру, — а щодо подвійного народження, то відомі поки два таких українці: М. Гоголь і князь Д. Довгорукий — нащадок давнього славетного роду. Жив на початку XVIII століття. В юності, будучи досить багатим, відомим, зрікся цього грішного світу, став ченцем. Але не встиг себе проявити — помер дуже молодим, років тридцяти. Цікаво, що менталітет М. Гоголя, який жив в Україні мало і писав російською мовою, чисто український на відміну, скажімо, від І. Франка. Ці дві великі фігури ми, звичайно, аналізували в Тибеті ї зіставляли. Так от, за душевною структурою Гоголь — типовий галичанин, а головна його мрія — побувати на своїй «духовній батьківщині» (так він називав Галілею і місто Назарет, де народився Христос). Мрію цю він реалізував і згодом помер. А Франко — швидше західний тип душі. Очікується поява в Україні третьої людини подвійного народження. Це буде великий син багатостраждальної нації, її месія, вождь. Він уже народився, незабаром дізнаємось… У росіян, до речі, теж дві людини подвійного народження: Лєрмонтов і Достоєвський. І також очікується третій — месіанського масштабу.

— А Пушкін?

— Ні, ця національна святиня росіян чисто земна. Видатні люди не завжди переходять на вищий щабель життя. Пушкін (у попередньому народженні — Моцарт), коли став знаменитим, не витримав «мідних труб», розтринькав енергію тонкого плану, коротше кажучи, потонув у петербурзькій «суєті суєт». Така суб'єктивна карма генія. Зате він стимулював еволюцію багатьох особистостей — і Тараса Шевченка також. Не випадково доля його привела до Брюллова — друга Пушкіна. Якби генії перейнялися ідеєю космічної ієрархії розуму, вони могли б швидко викласти свою суб'єктивну карму, адекватно реагуючи на оточення.

— Не зовсім зрозуміло.

— Це складне питання, яке ми поки що не будемо обговорювати.

— А хто Шевченко у попередньому народженні?

— Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, дуже обдарована і освічена особистість, родом галичанин — пам ятаєте біблійного Тувала? Почав із того, що зруйнував Кафу — мерзотний бусурманський центр работоргівлі в Криму, випустив на волю тисячі невільників. Багато зробив для оновлення української церкви, для зміцнення державності, здобуття незалежності вашим народом. Помер від ран, одержаних у бою,

віддав своє майно українським школам. Це він почав створювати інтелектуальніш і духовний центр України — Києво-Могилянську колегію. Віддав на це багато власних коштів. Похований Сагайдачний у Києві, але його могилу не зберегли. Я знаю, де вона: під стіною Богоявленської церкви. И упевнений — могила ця буде відома кожному освіченому українцеві. От чию душу успадкував великий Тарас Шевченко пізніше, ніж Пушкін, реалізував свою карму. І не лише тому, що прожив на 10 років більше; «батько» помер, по суті, молодим 47-річним чоловіком. Тараса менше торкнулася світська «суєта суєт». На рахунку Пушкіна — 19 дуелей (деякі, щоправда, не відбулися — друзі перешкодили). А чого вартий його власноручний «лесбоський список», у якому налічується 73 особи — його перемоги над жінками. Хіба це не знижувало його духовність? У Тараса теж було щось такого плану — він був неодружений і життєлюб. Але в цілому йому випав на долю стоїчний і страждальницький спосіб життя; його душа немов резонувала з душею своєї багатостраждальної нації.

— Чи був він атеїстом? — запитав я.

— Та ви що!

— Всяке говорять…

— Так говорять верхогляди і вороги України. Але почитайте хоча б його поему «Марія». Чи можна більш зворушливо сказати про Божу Матір, про Бога? Шевченко, повторюю, це народ в мініатюрі. Духовність, віра і всяка відсутність гонору, що доходила до самознищення, — ось риси його душі. Візьміть поему «Гайдамаки». Трагедія знищення ї самознищення нації — ось її суть.

Взагалі ми в Тибеті читали «Кобзар» як підручник з національного питання, точніше, з проблем душі вашої нації.

— І ви знаєте, — продовжував Гуру, — Шевченко у своїй творчості поводить себе саме як «батько» в національній сипі. У нього серце кров'ю обливається, коли він бачить нещастя свого народу і головну їх причину: розрізненість, благодушність, індивідуалізм українців.

Обніміться, брати мої, — Молю вас, благаю.

Від прохань «батько» переходить до докорів, сарказму, погроз;

Схаменіться, будьте люди, Бо лихо вам буде!

Перепало дітям від «батька». Так і треба. Адже наскільки знижується колективний інтелект народу від розрізненості: «Аби мені було добре, а у сусіда хай корова здохне». А зайва повільність, надмірне «мудрування», прагнення когось «обдурити»… І врешті:

Я сам себе, дурний, дурю, Та ще й співаючи. Орю…

Все це негативні плоди тяжкої історії.

Про який національний інтелект може йти мова, якщо «голова» нації десятиріччями, сторіччями була то в Литві, то в Польщі, то в Росії. Звідти керували, звідси й елементи «баранізму», наївна віра народу й потурання своїм правителям!

— Ви, шановний Самден, почали лаятись, — зауважив я.

— Як же не лаятись, коли великий народ на щось чекає, немов відтягує своє пробудження. Знову пригадую слова Тараса:

І день іде, і ніч іде. І, голову схопивши в руки, Дивуєшся: чому не йде Апостол правди і науки?

Але пробудження нації неминуче і близьке. Воно відбудеться.

КОЗАЧЧИНА

Сходить сонце золотаве, Як козацька булава.

Народна пісня

Поникли головы козачьи, Как будто смятая трава. Т. Шевченко

— Про українську козаччину багато сказано. І все правильно: і що Запорозька Січ — якийсь аналог західних рицарських орденів, і що «січовики» здійснювали єдино можливу в тих умовах форму державності та збройних сил, і «ватажний» характер козацьких походів тощо. Але чого майже не помічають, так це духовного аспекту козаччини. Запорозька Січ була насамперед найважливішим духовним фактором життя всього тодішнього світу. Без перебільшення!..

Січ була знаряддям виконання українським народом загальноісторичної місії. Великий провидець Мішель Нострадамус (його шанують в Агарті, в Шамбалі — не дуже) у своїх до краю стислих катренах спеціально говорить про це:

Гряде новий,

стократ привабніший звичай

Старому бусурманському на зміну.

Де мова тішить слух,

там Борисфенів край

Початок зрушенням покладе, злама рутину.

Йдеться про кінець XVI — початок XVII століття, коли українська вщент сплюндрована земля завдяки Запорозькій Січі знову стала фактором світової