Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Утримаюся від коментарів. — Полін гигикнула, бо знала, що жарт стосується її тиранічних схильностей. Ґас вів далі: — Національна розвід-служба Південної Кореї каже, що пхеньянський режим відбив атаку на резиденцію номер п’ятдесят п’ять. Це фортеця з підземним ядерним бункером, імовірно, найзахищеніше місце в Північній Кореї. Сам факт того, що заколотники спробували штурмувати його, вказує на їхню силу — більшу, ніж ми собі уявляли.

— У них є шанси на перемогу?

— Цілком реальні.

— Військовий переворот!

— Саме так.

— Треба більше інформації про цих людей. Хто вони й чого хочуть? Можливо, за кілька днів вони стануть новою владою.

— Я попросив ЦРУ надати інформацію. На ранок вони підготують для вас звіт.

— Дякую. Ви знаєте, що мені треба, до того, як я про це подумаю.

Він опустив очі, й Полін зрозуміла, що ці слова можна трактувати як флірт. Вона зніяковіла.

Він відпив зі склянки. Полін спитала:

— Ґасе, що станеться, якщо ми не впораємося?

— Ядерна війна, — відповів він.

— Розкажіть, — попрохала вона. — Поясніть, як усе відбуватиметься.

— Спочатку обидві сторони захищатимуться за допомогою кібер-атак і протиракетної оборони, хоча очевидно, що ці методи будуть успішними в кращому разі частково. Тому ракети долетять до цілей в обох країнах.

— Які це цілі?

— Обидві сторони спробують знищити пускові майданчики одна одної, а також головні міста. Китай ударить принаймні по Нью-Йорку, Чикаґо, Г’юстону, Лос-Анджелесу, Сан-Франциско і Вашингтону, де перебуваємо ми з вами.

Полін чітко уявила собі ті місця, які він називав: міст «Золота брама» в Сан-Франциско, стадіон «Астродом» у Г’юстоні, П’ята авеню на Мангеттені, Родео-драйв у Лос-Анджелесі, батьківський дім у Чикаґо і пам’ятник Вашингтону за вікном.

— Найімовірніше, цілями стануть від десяти до двадцяти найбільших міст, — мовив Ґас.

— Нагадайте, яким буде вибух.

— У першу одну мільйонну частку секунди утворюється вогненна куля, діаметром двісті метрів. Усі, хто перебуватиме в цьому радіусі, загинуть миттєво.

— Щасливці.

— Вибухом зруйнує всі будівлі в радіусі півтора кілометра. Майже всі в цій зоні загинуть від ударної хвилі або уламків. У радіусі від чотирьох до восьми кілометрів через високу температуру займеться все, що може горіти, разом із людьми. Машини розбиватимуться, потяги зійдуть із рейок. Вибухова хвиля і жар підіймуться і вгору, тому літаки теж падатимуть.

— Які будуть жертви?

— У Нью-Йорку майже в одну мить загине близько чверті мільйона людей. Ще пів мільйона травмуються. Та більшість помре від опромінення в наступні години та дні.

— Господи...

— Але це лише від однієї бомби, тоді як на кожне місто запустять по кілька. У Китаю є багатозарядні боєголовки, тож ракета здатна нести до п’яти бомб, кожна з яких матиме власну ціль. Нікому невідомо, які наслідки матимуть десять, двадцять, п’ятдесят ядерних вибухів в одному місті, бо такого ще ніколи не бувало.

— Страшно навіть уявити.

— І це лише короткострокові наслідки. А тепер уявіть, скільки кіптяви потягнеться в небо з охоплених пожежами американських і китайських міст. Учені вважають, що цього вистачить, аби знизити температуру земної поверхні, адже сонячне проміння не досягатиме землі, як раніше. Це призведе до падіння врожайності, дефіциту харчів і голоду в багатьох країнах. Це називається ядерна зима.

Полін почувалася так, ніби проковтнула щось холодне й важке.

— Мені прикро вас засмучувати, — сказав Ґас.

— Я сама попросила. — Нахилилась до нього й простягнула руки. Ґас узяв їх. Перегодом сказала: — Це не повинно ніколи статися.

Він ніжно стиснув її руки.

— Не доведи Господи.

— Ви знаєте, на кому лежить ця відповідальність: на нас із вами.

— Так, — погодився Ґас, — особливо на вас.

Розділ двадцять перший

Тамара думала, вони втратили Абдула.

Минуло вже вісім днів, відколи він дзвонив востаннє і сказав, що автобус коло Лівії. Можливо, його заарештували лівійські прикордонники, хоча в тій частині світу панувало таке беззаконня, що це здавалося малоймовірним. Його радше викрали або вбили племена, не пов’язані з жодним урядом. А що, як незабаром надійде вимога викупу?

А може, Абдул зник безслідно й назавжди.

Таб скликав нараду, щоб обговорити подальші дії. Такі збори американці й французи проводили по черзі, тому цього разу зібралися у французькому посольстві. Оскільки розмовляли французькою, Декстер не прийшов.

Засідання вів Марсель Лавеню, Табів керівник — кремезний чолов’яга з лисою головою, що примостилася на плечах, мов баня на церкві.

— Учора я бачився з китайським послом, — почав він, поки всі присутні розсідалися. — Він не тямиться з люті через переворот у Північній Кореї. Водночас китайці й далі озброюють повстанців у Північній Африці. Уявіть собі їхню реакцію, якби ядерну базу Саннамні захопили солдати із сурмами.

Останнього Тамара не зрозуміла, але Таб пояснив:

— Сурмами називають автомати виробництва французької фірми FAMAS.

Він розгорнув на столі велику карту. Одягнений був у білу сорочку, засукані рукави відкривали волосся на його смаглявій шкірі. Вигляд мав неймовірно привабливий, ще й зігнувся з олівцем над малою так, що на очі спадав чуб. Тамарі захотілося негайно затягнути його в ліжко.

Утім, сам Таб не усвідомлював, яке враження справляє. Вона навіть дорікнула була Табові, що він навмисне вдягається так, аби в жінок калатало серце, але він тільки непевно всміхнувся, мовляв, не розуміє, про що вона говорить. Це лише посилювало його звабливість.

— Ось Фая, — мовив він, показуючи олівцем точку на карті. — Тисяча кілометрів звідси дорогою. Звідтіля Абдул востаннє виходив на зв’язок вісім днів тому, коли надав нам безцінні розвіддані. Відтоді, ми припускаємо, він перебуває поза межами стільникового покриття.

Мсьє Лавеню був людиною розумною, навіть трішки пихатою. Він сказав:

— А як щодо радіомаячка в партії кокаїну? Ми можемо запеленгувати його?

— Звідси — ні, — відповів Таб. — Його радіус дії не перевищує ста п’ятдесяти кілометрів.

— Зрозуміло. Розповідайте далі.

— Військові застерігають від будь-яких дій проти терористів, котрих вдалося ідентифікувати Абдулові, щоб не сполохати інших, імовірно, важливіших, персон. Одначе ми не плануємо тягнути занадто довго.

Лавеню знову озвався:

— І що розповідав вам мсьє Абдул вісім днів тому?

— Він спілкувався з нашою американською колегою, — вказав Таб на Тамару.

Лавеню перевів на неї вичікувальний погляд.

— Він був у гарному настрої, — повела вона. — Авжеж, страшенно засмучували несправності й затримки в дорозі, але разом