Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

В руках дівчини полишився останній недоламаний шматок корони, коли прийшло повідомлення від Махасена, з попередженням про небезпеку. Він сказав, що бачить два неідентифіковані вімани, які мають якісь проблеми з обладнанням. Зображення його камери ще встигло показати два дивно розмальовані літальні апарати, які полишали за собою смугу випаленої землі, а потім над віманом самої Іради промчалася велика світлова куля, знісши літальний апарат дівчини вбік. Залишок корони вислизнув з її пальців, з переговорного пристрою долинув якийсь скрегіт і, на диво спокійні, слова Махасена «бережи себе, Рані». А потім зв'язок зник, а попереду, немов засвітилося сліпуче третє сонце. Ірада  ще встигла розвернути віман, намагаючись уникнути нищівної ударної хвилі, а потім літальний апарат струснуло, підхопило, закрутило немов сухий листок та під шалений гуркіт пожбурило в темряву.

Бохлейн

Бохлейн провів поглядом Мохеджо, який віддалявся, проте не поспішав іти слідом. Великий декхаї зупинився на вході в будівлю, озирнувся.

— Пішли, герою. Рані прокинеться і ти їй будеш потрібен. Потчі не обирають випадкових людей. Тож цей світ на тебе точно має плани. Та й взагалі у нас всіх попереду складні часи та багато роботи. Я занадто пізно зрозумів, що Зовнішнє поле, це не просто джерело знань.

— Тобто?

— Ми думали, що можемо черпати що та скільки хочемо, питання лише в тарі, якою орудуєш, а виявилося, кожен з нас мав власну порцію. І лише Рані інстинктивно відчувала межі дозволеного. Втім, вона дитя цієї Планети, а ця планета, зовсім не простий камінець. Вона красива, гостинна, багата життям, проте непогано уміє жартувати, особливо над самовпевненими гостями.  Думаю, ті, хто створив та встановив Сулаке, теж були такими. Не знаю де вони, але щоб не повторити їх долю, ми маємо навчитися жити в мирі зі своїм домом.

— Але ж ми так і жили… — розвів руками Бохлейн.

— Отже, наше розуміння «миру з домом» не відповідало уявленню дома. Рані чує його голос. Тепер я розумію, що вона чує саме його. Тому ми таки маємо шанси.  

— А як же Сулаке?

— Не здивуюся, якщо і Сулаке контролює Планета. Занадто дивовижним виглядає збіг траєкторії Сваргемахала з максимально безпечною в умовах спалахів на Червоному сонці.

Ірада

Світ навколо наповнився світлом й плавно розсипався зірками. Перед Ірадою постав Сітарамахал на фоні чорного космосу з неймовірно яскравими колючими зірками. Величезна видовжена, сплюснута конструкція Зоряного міста пливла у безмежному просторі й першої миті нагадала Іраді одну з її шпильок для волосся. «Голова» Сітарамахала віддзеркалювала світло, немов ранкова роса на сонці, а корпус демонстрував складне переплетіння численних сріблястих деталей та вогні двигунів. Сітарамахал летів.

— Втеча… Втеча не варіант. Доля завжди наздожене і її копняки значно небезпечніші за удари в груди, — промовила Ірада з сумом спостерігаючи за кораблем. Вона вже не здивувалася, коли від Червоного сонця відділився величезний протуберанець й стрімко розвернувшись, як ласо, метнувся вперед до Сітарамахал. Сліпучий спалах, ще один, ще, й ось вже лише залишки корабля розчиняються у вогняних пасмах.

— Вони помилилися, — пролунав у свідомості дівчини тихий голос. Знайомий голос, який прийшов до неї разом з короною Рані. Голос, який десять років допомагав, скеровував, пояснював. Голос, який не чули її чоловіки й тому в деяких питаннях вперто відмовлялися вірити словам Іради.

— Я зробила все, що могла… Але я теж помилилася.

— Помилка, це лише неправильно розрахована ймовірність. Результат твоєї — порятунок частини людства та наступний виток еволюції. Чи варто це вважати помилкою? Ви отримали гарні шанси, просто на інших умовах.

— То наша цивілізація не зникне?

— Її шлях довгий й складний, та врешті вона стане легендою. Але ви ще довго триматимете свій рівень розвитку.

— Триматимемо? Отже, не надолужимо втрачене?

— Вас занадто мало. Достатньо для виживання, для досить комфортного життя, достатньо, щоб полишити помітний слід. Дхаса та сальвахес вас вважатимуть богами, даватимуть різні імена, шануватимуть, іменуватимуть безсмертними, вічними…

— Проте?

— Проте на кожному чистому аркуші колись закінчується місце. Прийде час і ви просто втомитеся жити й добровільно розчинитеся у Зовнішньому полі. Ваші досягнення полишаться, але наступні цивілізації не скоро до них доростуть. Тих, хто навіть орієнтовно розумітиме принцип дії  ваших технологій та призначення, ставатиме все менше. Залишки техніки ламатимуться, ставатимуть частинами культових споруд, поховань, зникатимуть в надрах землі, морях, пісках. Знання замінить віра, науку — релігія. Але ваша допитливість, прагнення пізнання світу збережуться, вони спалахуватимуть раз за разом серед ваших нащадків стимулюючи розвиток цивілізацій, відновлюючи культуру на попелищах війн, відроджуючи найкраще, що є в людстві. Ваші спільні з дхаса та сальвахес нащадки збережуть деякі ваші риси, таланти, іноді навіть уміння чи доступ до залишків технологій, що створить навколо них міфи про дітей богів, магів, надлюдей. Ваші життя, ваші цінності, ваші історії ще тисячі років звучатимуть химерим відлунням в житті планети, зберігатимуться у казках, легендах, спантеличуватимуть загадками, надихатимуть, допомагатимуть, змінюватимуть світ.