Ліра Куміра - Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра

Глава 79. Амі шукає рішення проблемі, а Асті насолоджується побаченням

Амелія
У Сайнію ми повернулися ближче до вечора. Брати Кіла з дружинами вже вирушили до себе, тому нас зустрічали лише Вірраліан та Кларіс. Після ситної вечері мала сімейна рада зібралася в бібліотеці, де я відразу виклала отриману від сестри інформацію. Старший дракон ставив навідні запитання, але у мене на них, на жаль, не було відповіді, тільки мізерні відомості зі слів Астелії.

- Можна спробувати дізнатися більше у батька, але він навряд чи захоче вплутувати мене у справи з крижаними магами, - я з сумнівом і якоюсь надією подивилася на чоловіка, а той лише похитав головою, мабуть і сам так думав.

- Але якщо це клятва крові, то її ніяк не зняти? - Кіларіан поставив питання, що мучило мене ще з північної провінції.

- Тільки сам Крижаний Лорд може позбавити батька Амелії від цієї обіцянки, - підтвердив мої побоювання Вірраліан.

- Але що нам тоді робити? – Я не вірила, що виходу нема, адже так не буває!

- Знайти рівноцінний обмін, - прошепотіла задумлива Кларіс, і всі водночас подивилися на неї, адже вона мала рацію.

- Але що може зацікавити Льодяного Лорда настільки, щоб він відмовився від двох передбачуваних дракониць? Я навіть не можу собі уявити, що це… - розгублено пробурмотіла.

- «Серце Світла», - відгукнувся Вірраліан, щойно прийшов до тями. - Мені потрібно в столицю, сподіваюся імператор прийме мене, - чоловік потягнувся до столу, на якому лежав артефакт переміщення, а, активувавши його, старший дракон розчинився в серпанку порталу.
Нічого собі, звідки у відставного офіцера такі дорогі іграшки? Це питання я очевидно ставити не стала, але зарубку на майбутнє зробила. Схоже, мій свекор не такий простий, як може здатися на перший погляд.

- Не хвилюйся, ми обов'язково знайдемо рішення, - поспішила заспокоїти мене Кларіс, по-своєму розцінивши мою задумливість. - Йдіть спати, вам треба відпочити перед дорогою до академії, - ми по черзі обійняли жінку і поспішили до кімнати Кіларіана, поспати нам дійсно не завадить, а то дуже багато переживань останнім часом, і організм не встигає відновитися.

Північна провінція. Астелія
Гуляти по зимовому саду вночі виявилося тим ще задоволенням. Начитавшись книжок, де головні герої йдуть пліч-о-пліч, легенько торкаючись один одного, я очікувала на дещо подібне. Насправді ж було дуже холодно, на стежці разом ми не поміщалися і мені довелося йти трохи попереду.

- Змерзла? – Голос Ірміана пролунав глухо, але я все ж таки розчула його слова і ствердно кивнула. Хлопець дістав з кишені великі рукавиці і надів на мої задеревенілі пальці. - Ще трохи, потерпи.

Ми вийшли з маєтку Стайлінгів і попрямували вуличкою, дороги на якій були розчищені, і можна було спокійно крокувати пліч-о-пліч, що ми й зробили. Крижаний маг довів мене до яскраво освітленого парку і відчинив переді мною двері, пропонуючи увійти.
По фігурних доріжках, що оточували сплячі зараз клумби, ми звернули до однієї з альтанок, що стояла неподалік від крижаної скелі. Розмістившись усередині, я помітила, як Ірміан активував артефакт, що зігріває, і ввімкнув освітлення. Усередині невеликого приміщення виявився столик із гарячим чайником та солодкими частуваннями. А хлопець підготувався.

- Пригощайся, - маг сів навпроти мене і налив у обидві чашки ароматний напій.Я потяглася за невеликою печенюшкою, з вдячністю приймаючи напій, що зігрівав.
Розмову починати ніхто з нас не поспішав, тому ми так і сиділи, мовчки роздивляючись один одного. Час минав, чай потихеньку закінчувався, і я наважилася першою поставити запитання:

- Скажи, навіщо тобі все це? Намагаєшся виконати наказ батька? - Мені було не просто цікаво, я жадала знати відповідь.

- На початку – так, це було моїм завданням.

- А зараз? – Я навіть забула як дихати.

- А зараз мені цікаво. Ти виявилася не такою, як місцеві дівчата, і я захотів дізнатися тебе ближче. І хочу, щоб ти впізнала мене. Я не настільки поганий, щоб одразу мене відкидати, - він якось несміливо усміхнувся, і я полегшено видихнула.

- А ти і не такий вже гад, як міг здатися при першій зустрічі, - «комплімент» хлопцеві сподобався, тому він весело розсміявся на мої слова.

- А ти кумедна. Сумуєш столицею? – Різкий перехід від теми до теми був несподіваним, і він змусив мене замислитись.

- Швидше ні, ніж так. Все складно. - Я не хотіла відповідати, а хлопець не наполягав.

- У жодному разі я не тому привів тебе сюди.

- А чому? - Йому вдалося пробудити всередині мене цікавість.

- Прийдеться ще трохи почекати. Можемо просто посидіти, якщо тебе напружують відверті розмови про минуле, він демонстративно склав руки на грудях і прикрив очі. Я послідувала за його прикладом.
Не знаю скільки ми так просиділи, я навіть здається примудрилася задрімати. Але сіпнулася, коли Ірміан поклав свою долоню на мою руку, розбудивши мене дивними словами:

- Дивись, починається, - він показав у бік скелі, і я простежила за його рукою.
У перших променях вранішнього сонця засяяла величезна крижана статуя. Вона була розташована на одному із засніжених піків і своїми контурами нагадувала застиглого в польоті дракона.

- Що це? - Прошепотіла я в захопленні.

- Велика крижана дракониця, - з легким благоговінням у голосі відповів мені хлопець. - Існує легенда, хочеш її послухати? - Я ствердно кивнула, з цікавістю подивившись на мага перед собою.

Зараз він був зовсім не таким, яким я впізнала його на балу, зникли зарозумілість і пиха, являючи мені нового Ірміана. І я розгубилася, намагаючись зрозуміти який із них справжній.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно