Надія Павлівна Гуменюк - Дожити до весни

– Я не інопланетянка… – заперечила різкувато.

– А хто?

– Хіба ви…

– Ми начебто вже давно перейшли на «ти».

– Хіба ти досі не знаєш мого імені?

Ах, от воно що! Валіза. Авжеж, твоя валіза. Так, я того самого вечора, коли привіз тебе додому, повернувся на платформу, обійшов з ліхтариком всю територію навколо колій, біля яких ти сиділа, і знайшов її. Знайшов і заховав. А ім’я… Ти ж мені його так і не назвала. От я й чекав, коли сама згадаєш і вирішиш сказати. На фотографії поруч з Лукою ти – Анна, біля Іриски – просто мама, у журналістській посвідці – Єва Вольська, у паспорті – Анабель Баскаль. А ще…

– А ще у моїй валізі – пістолет і скрипка, які також ніяк не поєднувані. Словом, таємнича резидентка іноземної розвідки.

– Не така вже й таємнича, але симпатична – це факт. Та зрозумій же: мені байдуже, ким ти колись була, звідки в тебе старовинна скрипка й чому поряд з нею пістолет. Якщо ти їх тримала при собі, то навіщось вони тобі потрібні. Ім’я твоє також не важить.

– Що ж тоді важить?

– Ти. Тільки ти сама. Я буду тебе називати так, як ти захочеш.

– Але ж… Чому ти не розповів про валізу?

– Боявся.

– Ти боявся?! Неймовірно! І що саме тебе так лякало?

– Що ти забереш свої речі й зникнеш. А я цього не хотів. І не хочу, дуже-дуже не хочу.

Анабель усміхнулася. Які ж вони обоє, виявляється, подібні зі своїми прихованими страхами! Вона грала в ту саму гру, що й Дмитро: вдавала амнезію і не називала себе – боялася, що тоді доведеться попрощатися з ним, а їй цього страшенно не хотілося. Та й зараз не хочеться.

– Гаразд. Будемо вважати, що інопланетянка успішно адаптувалася і на планеті Земля їй найбільше сподобався цей будинок із мансардою і цей… І цей… І цей рудий кіт Лютий, який зовсім не лютий! Ну, ти мене розумієш…

– Намагаюся. Але… Може, зіграєш на скрипці й вона краще пояснить, хто тобі тут більше сподобався – рудий кіт чи я. Давно мріяв почути, як ти граєш. Я, щоб ти знала, дуже люблю скрипку.

– Лише скрипку?

– І скрипальку.

Це кохання не обпікало й не спопеляло, не збурювало емоції, не змушувало ні шаленіти, ні страждати. Воно ввійшло в серце Анабель так рівно й тихо, як входить лагідне вранішнє світло в кульбабку, що прокинулася від його доторку, розгорнула міцно стулену зелену мушлю із чашолистиків, у якій ховалася всю ніч, а тоді потягнулася до сонця і враз розкрилася, стала яскраво-золотавою квіткою – його маленькою подобою. Кожною пелюсткою і тичинкою, кожною клітиною і краплиною квіткової крові вона вбирала, всотувала, акумулювала те довгождане світло, так несподівано подароване цією неймовірною весною і цим трохи дивакуватим чоловіком, який терпіти не може матриць, зате дуже любить рудого кота, чорного собаку та весняні квіти.

Жінка грає. Чоловік слухає. Кіт задоволено муркоче. Яблуня ронить цвіт, і він рожевими спалахами підсвічує вечірнє вікно, пролітаючи повз нього. Припутні вже вимостили гніздо: голубка сидить у ньому, надійно захована смарагдово-зеленим листям, голуб тихо туркоче на гілці поруч. А я відтворюю мелодію, яку Анабель раптом захотіла зіграти для Дмитра, прислухаюся до її серця і думаю про того хлопчика, який незабаром народиться далеко звідси, але приїде сюди, буде бігати між цими яблунями та вишнями, гратися з рудим котом і чорним собакою, слухати туркотіння сірих припутнів, торкатися моїх струн своїми маленькими пальчиками. І байдуже, як його назвуть – Даніелем, Олександром, Лукою чи Ярославом. Усі скрипалі з такими іменами любили мене, свою «червону панну», а я любила їх. Обожнюю і цю жінку, якій не судилося стати професійною скрипалькою, але ж вона – Та, що випромінює світло, і хлопчика її Іриски – ще ненародженого та неназваного. Так влаштоване життя, що приходять у світ нові діти, згодом стають батьками. І знову – ті самі кола, якими вони йдуть. Може, наш хлопчик гратиме інші мелодії, ніж Даніель, Олександр, Лука, Ярослав, Анабель. Та головне: щоб він умів любити так, як вони. Я навчу його. Тільки б він приїхав!

Тарапата (діал.) – голосна сварка. (Тут і далі прим. авт.)

Візігорна (діал.) – делікатна, витончена.

Жвандіти (діал.) – бурчати.

Шудрата (діал.)