Василь Махно - Вічний календар

перелякалася, подумавши, що Настя — сновида. Стягнула обережно дочку з драбини й уклала до ліжка, а зранку поділилася нічною пригодою з Данилом. Данило за сніданком запитав Настю про нічний випадок.

«Я вивчаю небо», — відповіла дівчинка. І розповіла, що вчитель Урбан радив усім гімназистам роздивитися небо, щоби восени поділитися своїми спостереженнями.

«Я записалася до гуртка пана Урбана».

Данило переглянувся з Анною. Батьки впевнилися, що з Настею все гаразд — дитина пізнає світ.

«А хто він, Настю, цей учитель?» — запитала мама.

«Не знаю, вчить нас фізики й астрономії».

Учитель познайомив учнів із календарями. Розповів, що від того, на якому місці неба знесеться тепле яєчко сонця й зимне яєчко місяця, залежить кількість годин, днів і місяців у році. Розповів, що у світі євреї живуть за своїм календарем, християни й магометани — за своїм.

«Навіть, — сказав Урбан, — у китайців існує свій календар, а роки називаються іменами тварин».

«Якими?» — зацікавився хтось.

«Пацюк, Бик, Тигр, Кріль, Дракон, Змія, Кінь…» — сміх перервав перелік китайських років. Дивно було це чути дітям пшениці.

«А як називатиметься 1915 рік?» — запитала Баревичева.

Урбан погортав книжку:

«Рік Кроля».

«А 1916?» — вона хотіла уявити себе в недалекому майбутньому шістнадцятирічною.

«Дракона, — відповів учитель. — А чого тебе цікавлять ці роки?»

«Не знаю».

Хіба вчитель і учениця могли знати, що саме 1915 буде роком смерті Урбана, а наступного 1916 Настя розродиться в пивниці власного дому сином, який не дізнається імені батька.

Через чотири роки після розмови про календарі Урбан заручиться з Настею.

Найбільше книжок — про це знали учні державної й української гімназій у Чорткові — зберігається не в крамниці Марґуліса й навіть не гімназіальних бібліотеках — вони живуть у палаці чортківського рабина. Павло Бабин, найбільш здібний учень, підслухавши на ринку розмову двох хасидів про вченість і книжки ребе, запропонував товаришам пробратися до палацу й подивитися, чи насправді Ісроель Фрідман володіє таким багатством. До Бабина пристало кілька хлопців і Настя. Змовницька шайка підбила на цю авантюру також учня державної гімназії Хаїма Мослера. Хаїм, який кілька разів зі своїм батьком заходив до рабина у двір під час юдейських свят, добре знав, з якого боку можна підступитися до палацу. Хаїм також підтвердив, що бачив у палаці високі шафи з книжками різними мовами, але зажадав, щоби змовники відвели його до цукерні й купили все, чого він забажає. У Бабина вибору не було — і він позичив у Насті гроші. Хаїм виявився ще той хрунь — набивав свій широкий рот, обсипаний рудим ластовинням, усіма ласощами, що були в цукерні. Після того, як Хаїм відвідав цукерню двічі, Бабин із приятелями примусили Хаїма вести їх до палацу. Той викручувався, але притиснутий аргументами про цукерню, змушений був призначити час відвідин дому цадика. Коли закінчилися гроші, Павло піймав Хаїма в коридорі будинку на виході і пригрозив розплатою за невиконану обіцянку. Змовники, яким було по одинадцять-дванадцять років, пішли за Хаїмом бічними вуличками до палацу Фрідманів. А щоб не привертати уваги, запаслися папером і олівцями — переписували будинки, начебто таке завдання їм заповіли в гімназії. Дійшли до огородженого палацу, побачили у дворі силу-силенну бричок.

Тільки-но Чортків облетіла звістка, що Ісроель Фрідман віддає чотирнадцятирічну дочку Хаву за златопільського ребе Цві Аріє Тверського, зворохобилися міські хасиди. Розворушився мурашник. В усіх єврейських крамницях тільки було й мови про майбутнє весілля Фрідманової дочки. У ребе майже щороку траплялися весілля, поки не поодружував одного за одним усіх чотирьох синів. Минулого року старшу дочку Міріям видав за сина свого кузена Менахема Нухемома Фрідмана зі Штефанешті. О, що то було за весілля!

На весілля, яке справляли в палаці ребе, прибула не одна сотня гостей. За ними спостерігали тисячі цікавих очей містян. Вулицями Чорткова неможливо було пройти, їх заповнювали хасиди, які стікалися до дому цадика, мов потічки до ріки. У такі дні жандармська комендатура стягувала додаткові сили з Бучача й Гусятина. Хасидські двори Галичини, Буковини й Волині мчали на бричках, щоби встигнути побачити зустріч молодого з молодою у дворі Фрідманів і засвідчити свою глибоку пошану ребе. До ребе з’їжджалися перед шабасом віровизнавці з усієї Галичини й Буковини. У вікнах світилося. Подвір’я скидалося на ярмарок в Улашківцях. Одні, щойно прибувши, переносили свої куферки з одягом і книжками в дім. Інші, вітаючись одне з одним, поселялися в бічному будинку для гостей. Хаїм декого з прибульців знав: він шептав Бабину на вухо, що той сивий — ребе з Гусятина, а той ґелеватий — із Бучача, а цей рудий, як сонце, — з Садгори. Якби діти пшениці знали, кого вони бачили на рабиновому дворі, то могли б колись переповідати своїм онукам про цвіт і галуззя хасидських дворів, які постали перед їхніми очима. Але ті, про кого з захопленням говорив Хаїм, були для Павла чи Насті порожнім місцем. Бачили вони, що кожен із прибулих привіз на весілля подарунки. Хаїм прицмокував язиком. Хлопець уявив, якими багатими будуть у Фрідманів Суботні й весільні столи. Тиждень у чортківських пекарнях випікали халу й білі булки. Скубали гусей на подушки й перини, які забере з собою панна молода, коли залишить батьків дім. З обпатраних курей і гусей, зачеплених за крила на гаки, стікала кров. Різники побожно дотримувалися кошерних приписів Тори. Топили гусячий смалець, яким змащуватимуть бляшки для печені. А за рік до весілля чортківські ткачі наткали стільки єдвабу та атласу для нареченої, а шевці нашили силу-силенну спідниць і сукенок, їй могли би позаздрити найбагатші панянки! Дещо прикупили у крамницях Львова та Відня і привезли до Чорткова. Усе, що прибувало до цадикового двору, служба складала у скрині. Посаг нареченої зростав, наче тісто на дріжджах. Солодкий запах білого хліба, спеченого на відбірних жовтках яєць, воркотав голубом у шлунках містян. Щоранку, ковтаючи духмяне повітря, вони згадували про наближення весілля. Хасидські двори століттями перебували в тісних стосунках. Рабаї віддавали дочок чи одружували синів із близькими родичами. Дібра, звичайно, примножувалися, але небезпека кровозмішення могла нашкодити потомству. Одне непокоїло наречену Хаву — майбутнього чоловіка ребе Цві Аріє Тверського вона бачила тільки раз. І хоч Цві Аріє належав до династії Златопіль, одружившись із Хавою, він приставав до чортківського двору. До «Златопіль» зможе додати «Чортків». Династія Тверських не була чужою Фрідманам, бо першою дружиною Довида Моше