Юрій Юрійович Городянин-Лісовський - Холодний Яр

відкласти. Підвечір прибули зв'язки з Черкащини з благанням дати допомогу. Червоні частини палять і руйнують села, що повстали з початком осени. Питаємо, деж ті тисячі повстанців, що на Черкаси ходили? Нема. Червоні так довго не зачіпали повстанців, аж по хатах розійшлися. Тоді взялися за шкіру кожного села зокрема.

Нових військових частин поблизу Холодного Яру нечутно. Лопаті чи кам'янському караульному баталіону, як би захотіли «погосподарити», Мельники самі раду дадуть. Навантажуєм шість станкових кулеметів та запас набоїв на верхових коней і увечері виступаєм лісовими доріжками навпростець, через Білозіря, у Черкаський бір. Перед ранком проходимо поблизу Мощенського манастиря. Коло Вовчої гаті, у лісі — табори селян з дітьми і майном. Дехто їде возами за гать.

Світанком стаємо на краю ліса. Між деревами мукали корови, блеяли вівці. Під розпнятими між возами шатрами із ряден плакали діти і жінки. Мужчини з рушницями в руках ходили край ліса і з тривогою та сумом поглядали на широку луну і клуби густого диму, що здіймалися до неба на обрії. Горів Мліїв. Догоряли інші села.

Щось це мені нагадує. Горять села... Ховаються селяни у ліси, в укріплені манастирі... Навантажують присадкуваті скуласті верхівці на коні й вози селянське добро; ведуть на арканах упійманих мирних бранців... Орда вийшла із степів жирувати в українських селах.

Жінки шепочуться і з надією поглядають на добре озброєних холодноярців, на наші кулемети на в'юках. Ватажок місцевих повстанців оповідає, що в їх район прийшла червона бригада силою понад тисячу чоловік, з двома гарматами. Червоноармійці — москалі та китайці. З ними загін черкаського Чека — самі жидки.

Почали вимагати, щоб села видали збіжжя, зброю і «бандитів», що брали учать в повстанні. Селяни спробували збройне боронитися. Та зорганізуватися разом вже не було часу, а кожне село зокрема червоні легко перемагали. Грабували й палили, розстрілювали, хто тільки навинувся під руку.

До Млієва прийшли увечері, цілу ніч, на зміну, шукали збіжжя, сала, одягу, а оце під ранок запалили.

Поки ми розмовляли, прибігли із села під самим лісом селяни з вісткою, що червоні вийшли з Млієва і йдуть у те село.

Розпитуєм черкасців про місцевість. Можна напасти на бригаду по дорозі, не допустивши до села.

Прилучуєм до 2-ї та 3-ї сотні з півтораста місцевих повстанців і ведем відділ поза селом у балку. Василенко із 1-ю сотнею і рештою озброєних черкасців пішов обходити лісом з другого боку. Чорнота із кіннотою поїхав у село, назустріч ворогові.

Розрахунок простий: кіннота зустріне червоних вогнем і примусить їх розвинутися фронтом до села. Ми з укриття заатакуємо ворога з флянгів.

Балка тягнулася рівнобіжне з дорогою, що по ній мали йти червоні. Дозори, що йшли горою понад край балки, спустилися нижче і замахали шапками, що колона вже йде по дорозі. Розвиваємся в лаву і підсуваємся наверх схилу, так, щоб лише не виткнутися на обрій. Залишаємо з Петренком коней в долині з кінними зв'язками і, піднявшись нахильцем на гору, оглядаєм дорогу. Поперед колони їхав штаб. За ним із двадцять верхівців. За кіннотчиками їхали фаетони, брички, вози, — певно чекісти. Піхота йшла чвірками, з співами. До дороги із балки було з кілометр.

Як колона вже рівнялася з нашою лавою, кіннотчики, випередили штаб і знявши рушниці, риссю подалися до села. Під селом перші почали стріляти,- видно зауважили у селі нашу кінноту. Затріскотіли із села рушниці та ручні кулемети. Впало два коні. Три верхівці злетіли з коней. Решта чвалом подалася до колони.

Із села вискочив Чорнота з кіннотчиками. Зарубавши двох червоноармійців, що, втративши коней, утікали пішки, пострілявши коротко по колоні, що заметушилася, кінна сотня вернулася до села.

Штаб і чекісти пропустили наперед піхоту, що стала розсипатися в лаву. Розсипалися добре, якраз крилом до наших рушниць і кулеметів. Петренко шепоче мені, що як підпустим близько, то перша сальва наробить досить м'яса. Та від напіврозвиненої вже лави відділилося п'ять кіннотчиків і чвалом понеслися до балки, ясно — охороняти крило лави. Нема ради. Підпускаєм їх — аж побачили нас, валимо усіх п'ятерьох разом з кіньми і, піднявшись із-за горбка, йдемо лавою до дороги. Червоні розгубилися і в безладі закрутилися на місці. Чекісти завернули свої брички та фаетони і погналися дорогою назад до Млієва. Провожаєм їх кулями. В одній бричці упав кінь. Чекісти покидають її і чіпляються на інші.

Командир червоних, що досить відважно вигарцьовував конем під нашими кулями, привів частину до порядку. Виставивши убік села заслону із сотні чоловік, решту розсипав вздовж дороги. Тоді зліз із коня й відіслав його. Відкрили вогонь з рушниць і кулеметів. У нас два впало. Довелося залягти у півтисячі кроків від ворожої лави. Червоні, зорієнтувавшись, що переважають нас числом, пішли в наступ. Та за плечима їх сипнула стрілами лава Василенка, що вибігла із лука ліса. Знову закрутилися на місці. Петренко, ставши на коліно, уважно прикладається до свойого маузерівського штуцера і бере на мушку командира ворожої частини, що бігав перед своєю лавою, заспокоюючи її. За третім стрілом командир упав навзнак. Із села вискочила рідкою лавою наша кіннота і з шаблями пішла на заслону, що не відступаючи, гарячково стріляла.

Розсипана по дорозі лава зривається і, збиваючись до купи, починає панічно утікати полями в напрямку Млієва, уникаючи обходу нашими лавами. Зривається до втечі і заслона від села, та вже запізно. Доганяли вже шаблі кінноти, а дорогу до втечі перетинала вже частина нашої лави. Чоловік із сорок, що кинули зброю, забираєм у полон.

Пробуєм переслідувати червону бригаду, що, утікши з-під перехресного обстрілу, так-сяк упорядкувалася і відходила дальше. Та кінноти було замало, а власні ноги червоноармійці мали такі самі, ще кращі - бо їх страх підганяв. Утікли полями, обминувши Мліїв. Коштувала їх виправа на село під лісом досить солоно, бо крім сотки заслони, що влипла вся, на полях було ще із тридцять трупів. Командир, що його Петренко щасливо поцілив у саме ухо, мав документи на латишське прізвище. Полонені — майже усі китайці. Переважаюча більшість вбитих і полонених одягнена в селянські кожухи.

Нас цей бій коштував п'ять холодноярців, з того два кіннотчики та сім місцевих повстанців, що п'яні від диму палаючих осель перлися на ворожі кулі, забуваючи про небезпеку. Захопили ми чотири «Максіми» без замків і один справний «Люїс». До одного «Максіма» замок пізніше знайшовся у кишені вбитого на полі кулеметчика. Подарували здобуті кулемети і рушниці черкасцям.

Відсилаєм піші сотні з полоненими до села під лісом, а