Бернард Шоу - Вибрані твори. Том I

ми зустрiлись пiсля стiлькох рокiв, що вiдтодi вiн завжди поважав i любив мене. І я вiрю йому, i мене це тiшить. (Зворушено). І ось, Чартерiсе, ви з Парамором опинились тепер в тому ж становищi, в якому були ми з Кетбертсоном одного доброго липневого вечора тридцять п’ять рокiв тому. Як же ви поставитесь до цього?

Джулiя (обурено). Авжеж, як вiн поставиться! Справдi, тату, це вже занадто. Якщо панi Кетбертсон не схотiла тебе, то з твого боку це може й було шляхетно зробити з цього чесноту, як ти зробив чесноту iз своєї тверезости, коли Персi заборонив тобi пити вино. Але хай вiн не вдає

чеснотливого щодо мене. Я вiдмовила йому, i якщо це йому не до вподоби, то вiн може... вiн може...

Чартерiс. То я можу на цьому й заспокоїтись. Цiлком вiрно. Крейвене, можете бути певнi — я на цьому й заспокоюсь. (З байдужим виглядом вiдходить i спирається на книжкову шафу, заклавши руки в кишенi).

Крейвен (дiткнутий). Джулiє, ти непоштиво зi мною поводишся. Не хочу скаржитися, але ти казала непристойне.

Джулiя (вибухаючи слiзьми й кидаючись у широкий фотель). Чи ж є на свiтi єдина людина, що має до мене якiсь чуття... що не найгiршої думки про мене? (Крейвен i Парамор у великому збентеженнi кидаються до неї).

Крейвен (з каяттям). Любко моя, я й хвилини не мав на думцi…

Джулiя. Невже я предмет торгiвлi мiж двома чоловiками… що переходить вiд одного до другого, наче невiльниця на ринковi, i не смiє сказати анi слова собi на захист?

Крейвен. Але, моя кохана...

Джулiя. О, йдiть ви всi геть! Залиште мене. Я... о!.. (Заходиться ревними слiзьми).

Парамор (докiрливо Крейвеновi). Ви жорстоко поранили її, полковнику, жорстоко!

Крейвен. Але ж я не хотiв цього, я нiчого такого не сказав. Чартерiсе, чи ж я був рiзкий?

Чартерiс. Ви забуваєте про бунт дочок, Крейвене. А ви б напевне не звернулись би так до якоїсь дорослої жiнки, не вашої доньки.

Крейвен. Що ви хочете сказати? Що я повинен поводитись iз своєю дочкою так, як iз кожною iншою дiвчиною?

Парамор. Я б сказав, що безперечно, полковнику.

Крейвен. Та щоб менi вбитись, коли я погоджусь на це! Ото ще!

Парамор. Ну, якщо ви впадаєте в такий тон, менi нiчого бiльше сказати. (З ображеною гiднiстю переходить через кiмнату i стає спиною до шафи, поруч iз Чартсрiсом).

Джулiя (з риданням). Таточку!

Крейвен (з пiклуванням повертаючись до неї). Що, моя любонько?

Джулiя (плаксиво пiдводячи до нього погляд i цiлуючи йому руку). Не звертай на них уваги. Ти ж не мав на думцi зробити менi прикрости, правда ж?

Крейвен. Нi, нi, моє золото! Ну ж, годi, не плач.

Парамор (до Чартерiса, замиловано дивлячись на Джулiю). Яка прекрасна!

Чартерiс (пiдiймаючи руки догори). О, Боже вам допоможи, Параморе! (Вiдходить вiд шафи й сiдає кiнець канапи, подалi вiд вогню. Тим часом з’являється Сильвiя).

Сильвiя (озираючи Джулiю). Знову плачеш! Ну й жiноча ж у тебе вдача!

Крейвен. Не чiпляйся до сестри, Сильвiє. Ти ж знаєш, вона не терпить цього.

Сильвiя. Я кажу бажаючи їй добра, татку. Не можна ж сподiватись, що всенький свiт знатиме, що вона пестунка в сiм’ї.

Джулiя. Ти зараз дiстанеш ляпаса, Сiллi.

Крейвен. Ну, ну, ну, любi дiточки, годi вам, справдi! Годi тобi, Джулiє, сховай свою хустку, поки тебе не побачила панi Тренфiлд. Вона зараз прийде з Джо.

Джулiя (пiдводячись). Знов ця жiнка!

Сильвiя. Знов сварка! Годi тобi, Джулiє!

Крейвен. Цить, Сильвiє! (Владно повертається до Джулiї). Слухай, Джулiє.

Чартерiс. Еге-ге! Бунт батькiв!

Крейвен. Тихо, Чартерiсе. (До Джулiї безапеляцiйно). Вихованiсть чоловiка або жiнки виявляється в тому, як вони поводяться у сварцi. Коли все йде гаразд, кожен зумiє пристойно поводитись. Сьогоднi вранцi в цьому безглуздому клубi ти сказала, що ти жiнка без жiночости. Ну, i прекрасно, менi байдуже. Але якщо ти не поводитимешся як свiтська жiнка, коли в цю кiмнату ввiйде панi Тренфiлд, то мусиш поводитись з гiднiстю мужчини як джентльмен; iнакше, хоч як я люблю тебе, а вб’ю, як убив би свого сина.

Парамор (протестуючи). Полковнику...

Крейвен (уриваючи його). Не дурiйте, Параморе.

Джулiя (плаксиво перепрошуючись). Я певна, таточку...

Крейвен. Облиш рюмсати. Я зараз кажу тобi це не як твiй таточко, а як командир.

Сильвiя. Любий старий. Хрест Вiкторiї! (Крейвен рiзко повертається до неї, але вона шмигає за Чартерiса i зараз же сiдає на канапу, так що сидять плече в плече з Чартерiсом, з протилежного боку. З’являються Кетбертсон з Ґрейс; вона лишається близько дверей, а батько її приєднується до iнших.)

Крейвен. Ага, Джо, ось i ви! Ну, Параморе, скажiтьно їм новину.

Парамор. Панi Тренфiлд, пане Кетбертсоне, дозвольте менi рекомендувати вам мою майбутню дружину.

Кетбертсон (наближаючись, щоб потиснути руку Параморовi). Мої найсердечнiшi привiтання! (Парамор пiдходить, щоб потиснути руку Ґрейс). Мiс Крейвен, сподiваюсь, ви приймете привiтання Ґрейс так само, як i мої.

Крейвен. Вона прийме, Джо. (Тоном командування). Ну, Джулiє. (Джулiя повiльно пiдводиться).

Кетберстон. Ну, Ґрейс. (Пiдводить її до Джулiї з правого боку, потiм стає на килим перед камiном, спиною до вогню, стежачи за ними. Полковник стоїть на вартi з другого боку).

Ґрейс (говорячи тихо, тiльки до Джулiї). Так ви показали йому, що можете обiйтися без нього! Ну, то я беру назад усе, що казала була. Ви згоднi потиснути менi руку? (Джулiя з мукою простягає руку, вiдвертаючи обличчя). Вони вважають це за щасливий кiнець, Джулiє, — цi мужчини — нашi пани й володарi! (Обидвi стоять мовчки, тримаючись за руки).

Сильвiя (одхиляючись назад через канапу, тихо до Чартерiса). Вона справдi кинула вас? (Вiн киває згiдливо. Вона подивляється на нього з сумнiвом i додає). То, мабуть, ви кинули її!

Кетбертсон. А тепер, Параморе, щоб Чартерiс часом не почав пiдсмiюватися з вас, знайте, що вiн попав у таку ж халепу. Вiн заручився з Ґрейс.

Джулiя (пускаючи руку Ґрейс, вимовляє з надмiрною тугою, але без гнiву). Знов!

Чартерiс (поспiшно пiдводячись). Не хвилюйтесь. Це вже розпалося.

Сильвiя (обурено пiдводячись). Як! Ви й Ґрейс покинули! Який сором! (Гнiваючись, iде в другий кiнець кiмнати).

Чартерiс (iдучи слiдом i замирливо кладучи руку їй на плече). Вона не схотiла мене, старий друзяко, цебто (повертаючись до решти), якщо панi Тренфiлд не змiнила знов свої намiри...

Ґрейс. Нi; сподiваюсь, що ми залишимось у дуже добрих, дружнiх стосунках, але нiщо не змусить мене одружитись iз ним. (Бере стiлець поза камiном i сiдає, виявляючи цiлковитий