Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— Ідіотизм, — похмуро сказав Льєн, прибираючи щит.

Шелест стояв на тому ж місці. Щита у нього не було, тож жабами, болотом і тиною він отримав по голові та інших частинах тіла. Виглядав він настільки сумно, що Льєн навіть лаятись не став, просто махнув рукою убік, сказавши, що там є струмок, а коли трохи відмитий Шелест повернувся, пояснив:

— Ти взагалі не здатен кликати дощ. Твоєму вітру, що жменя води, що скелет, що жаби, все одно. Підніме будь-що, але не високо. І доки не навчишся сплітати пастки, поливом навіть не намагайся займатися. Краще вже камінням жбурляйся.

Шелест зворушливо шморгнув носом, а Ленц, що не вміє вчасно промовчати, додав:

— І обіцяй, що не припиниш, доки тобі за це не заплатять.

За що і був призначений наступним закликачем дощу, хоча черга була Даміра.

Дощі у Ленца виходили не краще, ніж у Шелеста. Він підняв у небо досить велику грудку землі, що стікала брудом, і впустив її назад.

— Плюх! — зраділа возз'єднанню з рідним болотом грудка і обдарувала Ленца бризками.

— Чвак! — пристрасно відповіло болото, трохи подумало і додало: — Бувк.

Засмерділо якоюсь капостю.

— Приємно познайомитись, — промимрив Ленц і піщов у бік струмка.

Зате у Даміра, на превеликий подив, все вийшло. Біля болота він стояв набагато довше, ніж друзі. Льєн навіть зняв щит і спостерігав за тим, як по небу розповзається сіра хмара з великим інтересом. Потім хмара, як їй і належить, загуркотіла і розродилася зливою. Її, на щастя, одразу ж поволокли у бік болота вітри, що існували високо в небесах, і злива пішла поливати жаб, бочаги та здобувачів земляної олії. Останні потім ще довго проклинали невідомого жартівника.

Втім, можливо, і жаби проклинали, просто ніхто їх не розумів. Навіть Ваня.