Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

Поки Магума йшов у невідомому напрямку, віддаляючись усе далі від міста, Лія захоплено спостерігала за навколишньою природою з висоти. Вона бачила, як різні ящірки та павуки розбігалися від кожного кроку демона куди завгодно, аби не потрапити під саму ногу. На гілках верб висіли павутинки і шматки моху, який вівся гронами вниз. Демон пройшов крізь зарості і вийшов на відкриту галявину, якій не було ні кінця ні краю, трава зеленим килимом укривала все довкола, зливаючись з блакитними небесами далеко за горизонтом.

Позаду тих, хто прийшов, залишився болотистий ліс, а попереду на них чекали величезні рівнини, які тяглися на всі боки світу. Вітер гуляв просторами, розвиваючи волосся дракониці, через що на душі ставало легко і безтурботно.

 - Там, на іншому кінці цієї галявини, знаходиться водоспад, який продовжує наповнювати вікові болота цілющою вологою. Колись ти побачиш всю красу цих боліт з висоти, летячи на своїх крилах. А щоб підготувати тебе до цього, треба зміцнити твоє тіло. - Демон опустив дівчину, присівши перед нею навпочіпки. - Але для початку невелика вправа для розуму. - Демон підвівся.

 - Отже, дістань свій меч і встроми його лезо в ґрунт.

Дракониця важко, але зробила те, що просив її страж. Зненацька вона відчула, як життєва енергія почала переповнювати тіло.

 - Чи відчуваєш ти цю легкість?

- Ага… - Тремтячим голосом відповіла Лія. Вона відчувала кожною частиною свого тіла, як невидима сила проникає в неї, наповнює кожну її клітину, а потім знову покидає.

- Вода, яка вирує під вашими ногами, несе в собі джерело давньої магії, вона наповнює траву, дерева та будь-який інший живий чи неживий предмет енергію. Якщо станеш в річку, яка біжить, що вода робитиме з твоїми ногами?

- Битиметься о них? - Підняла Лія запитально брову.

 - Правильно. Зараз ти, як камінь, що перекриває весь потік. Протягом восьмисот років тебе ховали і повільно вбивали, витягали з тебе всю енергію та всі спогади. Потім, твоє швидке дорослішання не дало тобі шансу звикнути до всіх тягарів життя поступово, усвідомити навколишній світ у всьому своєму розмаїтті. Тіло твоє росте, а розум за ним не встигає. Ти сприймаєш усе дуже бурхливо, як маля. - Магума почухав потилицю. – Загалом, це нормально для дитини. Плюс пам'ять повертає тобі магію, з якою твій розум ще не в силах упоратися. Ти ховаєшся і відгороджуєшся, не бажаючи прийняти свою сутність. В результаті не пропускаєш енергію через себе. Та, ще погані спогади, втрати та страждання цього народження не дають тобі стати одним цілим із потоком. Відпусти всі свої думки, Ліє. Піддайся потоку. Нехай весь страх покине твоє тіло і на його місце прийде тепло. - Поклав Магума руки на плечі дракона.

- Я маю відпустити всі спогади? Навіть ті, що були у мене з Ріель? - Лія витріщила очі на напівбога.

- Тобі треба очиститися перш, ніж магічна міць заволодіє твоїм тілом і позбавить тебе розуму. - Грізно промовив лавовий демон.

 - Ні, ні, я не хочу її відпускати! Я хочу пам'ятати цю мить! – Замотала дракониця головою.

- Ігніс!

- Ні, не хочу! - Дракониця відпустила ручку клинка, впавши на траву. Магума глянув у небо, воно забарвилося в червоні кольори, вітер бурхливим ураганом закрутився по галявині, зриваючи листя з гілок, а сам Магума став ще більшим, ніж був. З його очей полилася магма. Вона також прослизала між прожилок кам'яних наростів демона і, поступово добираючись до землі, спалювала всю траву навколо. Полум'я оточило драконицю. Воно піднімалося все вище і вище, позбавляючи дівчину можливості дивитися навколо. Лише страшний силует Магуми було видно з усіх боків.

 - Прийми свою сутність, Лія Ігніс! Прийми саму себе!

- Ні! - Закричала Лія, задкуючи назад.

Маль, почувши крик королеви у своїй голові, зіскочила з дерева і побігла на допомогу. Вона вибігла на галявину, де побачила Магуму, який стояв поряд з Лією, яка міцно схопилася за меч рукою. Дракониця тремтіла, її тіло блищало від поту, а обличчя було спотворене так, ніби зараз Лія бачить найстрашніший жах у своєму житті.

- Магума, що відбувається? Що з королевою? - Підбігла до демона ельфійка і схопила за руку Лію. Рука спадкоємиці Нарімської імперії була крижаною.

- Меч намагається поглинути її магію, але якщо вона не стане одним цілим з потоком і не прийме своєї сутності дракона, тоді меч поглине її душу, і вона більше не повернеться. Зараз вона переживає найжахливіший кошмар у своєму житті. Ми нічим не можемо їй допомогти, нам залишається лише чекати. - Ствердно хитнув головою Магума.

- Ти вирішив вбити королеву? Для чого ми взагалі знайшли цей меч, для чого ми взагалі знайшли тебе? - Закричала ельфійка на демона, міцно тримаючись за руку дракона.

- Те, що зараз відбувається з нею, необхідне. Постарайся зрозуміти, Маль. Магія, пробуджена в ній зарано, почала проявляти себе. Вона заповнює всі куточки її тіла та не знаходить виходу. Зрештою, це розламає саму королеву та її душу на шматки. Зараз меч намагається поглинути ту зайву міць, яку ще приховано, але Лія впирається. Вона боїться своєї сили. Ми не можемо і не маємо зупиняти поглинання. Я, як перший страж, допоможу королеві і постараюся не дати їй піти!

Маль зло подивилася в очі лавового велетня. Вона побачила в них такий самий страх і переживання, які вирували зараз у ній самій. Голова фракції тяжко видихнула.