Нонна Задніпряна - Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна

Розділ шостий

Сергій витримав паузу.

– Привіт, Кіра…

Але вона не відповіла на привітання, а одразу схвильовано запитала:

– Що з Кариною? Кажи хутчіш!

Сергій усміхнувся у слухавку:

– З нею все гаразд. Чого це ти так розпереживалася? Хіба що об’їлася трохи твоя Карина… Довелося відвезти її назад у лікарню. Там їй промили шлунок і вона у повному порядку. Мабуть вже спить… 

Кіра зітхнула з полегшенням та з укоризною промовила: 

– Я переживаю, бо я – мати…

–  Зрозуміло, матусю,– глузливо обірвав її Сергій,– Але не турбуйся – вона у надійних руках, і ти мала б це знати… Так от… Карина спить, а мені, знаєш, зовсім щось не спиться…

– А я тут до чого? – сердито відрізала Кіра, – Піди слоників порахуй…

Вона завершила виклик і поклала телефон на столик. Але інтуїція підказувала їй, що зовсім не з-за Карини подзвонив Сергій… він мав з нею поговорити про щось інше. “Що ж цей покидьок задумав іще?” – Кіру охопила тривога. Тіло почав бити легкий озноб. Тільки зараз вона згадала, що стоїть зовсім гола посеред прохолодного передпокою. Вона зняла з дверей ванної махровий халат й тільки-но запахнула його, як знову задзвонив телефон.  І знов це був Сергій…

Із спальні почувся незадоволений вже сонний голос Аліка:

– Хто це тобі наярює серед ночі? Га?

Кіра заглянула в спальню й заспокійливо відповіла:

– Перед цим дзвонив Сергій, казав, що Карина, об’їлася, і їй було трохи зле… А зараз дзвонить Ляля, моя подруга. Від неї нещодавно пішов чоловік, тож вона іноді дзвонить мені, щоб вилити душу… Тож ти давай, спи, а я у кабінеті собі потеревеню трохи…

Вона взяла телефон і пішла до кабінету. Ввімкнула негучно, але так щоб, не було чутно розмови, музику й вмостилася на білому замшевому диванчику.

– Слухаю…– нарешті відповіла вона крижаним голосом.

– От і чудово, бо я вже думав, що ти заснула…

Кіра турботливо вкрила собі ноги пухнастим білим пледом:

– А якби й заснула, то й що? До чого ця нетерплячка?

– О! Якби ти заснула, я б примчав до тебе додому із шампанським і квітами, щоб привітати особисто! – в голосі Сергія чулася насмішка, яку він навіть не намагався приховати.

– Ну, це вже занадто. Ти звабив мою дочку, щоб помститися мені – це я зрозуміла. Але, повір, тут нема чим хизуватися, бо це – бридко, і я тобі цього не прощу… ніколи. Чуєш? Чи ти, покидьку, ще щось задумав?

– Я задумав?– Сергій розсміявся,– Ти щось плутаєш. Насправді це ти щось задумала!

– Я???– серце в Кіри наче зупинилося від страшної здогадки. 

– Так! Я лише хотів поздоровити тебе, вірніше нас із тобою, із тим, що у нас із тобою народиться дитина, яку ти… так, так, саме ти! Вирішила від мене приховати…

– Це… Це… Це неправда! Це порушення медичної таємниці… як ти смієш!

Кіру охопив розпач: її задум приховати свою вагітність від Сергія розвалився як картковий будиночок.

– Про порушення медичної таємниці ти лікарям розповідати будеш. А приховати від мене мою ж дитину в тебе не вийшло, так що начувайся…

Сергій зробив театральну паузу. Йому здавалося, що на тому кінці сидить роздавлена, заперта у глухий кут Кіра від якої тепер можна вимагати будь що. Але це було не так. Кіра швидко оговталася. Її розум знов став діловим та холодним. Вона була впевнена, що Сергій все одно гратиме за її правилами. Хоче він цього, чи ні.

– І що ти мені зробиш?– несподівано холодно запитала Кіра.

Тон її голосу не віщував Сергієві нічого хорошого. За той час, який він був з цією жінкою, Сергій добре зрозумів, що Кіра небезпечний супротивник – як у бізнесі, так і у особистому житті. Але як і усі чоловіки він вважав, що все ж таки вирішальною зброєю у боротьбі із жінкою є емоційна складова. Однак зараз він дуже сильно в цьому засумнівався.

– Я все розкажу Карині!– випалив він.

– Про що? Про те що ти спершу забрюхатив мене, а потім зайнявся нею? І попросиш, щоб вона тебе похвалила? Чи що?

– Ні…

– А! Зрозуміла: ти, мабуть, кинеш її і одружишся зі мною? А Карину ти вдочериш. І за дев’ять місяців… ні, навіть швидше! У тебе буде трійко дітей. Отже, ти будеш багатодітний батько і зможеш вимагати від держави матеріальну допомогу…– вона вже відверто кепкувала з нього.

Сергій похнюпився. Він зрозумів, що насправді його обізнаність про вагітність Кіри, і про те, що він батько її дитини – нічого не варта, і він може запхати собі свої амбіції як можна глибше… Залишалося тільки бити на жалість. Сергій ненавидів себе в такі моменти, бо звик у цьому житті брати, а не просити. Проте після того як він втратив все, йому доведеться звикнути й до цього… 

– Кіра… Розумієш… Я по вуха в лайні… 

– Та невже? А я було вирішила, що це у мене в житті настала чорна полоса…

Сергій трохи помовчав і продовжив.

– З тих пір, як ти мене звільнила, я так і не знайшов роботи… верніше, нормальної роботи. Я влаштовувався менеджером, у компанії типу твоєї, але перспектив заробити, чи зробити кар’єру, як у тебе на фірмі, там не було жодних… треба було вкалувати пару років, щоб стати хоча б начвідділом…

– Авжеж! Так, як у мене – дійсно не вийде: через півроку – і вже комерційний директор... Але ж все це – через ліжко! Я навіть сама в це повірити не можу – як я могла купитися на всю цю маячню з грою в кохання! 

І Кіра казала щиру правду. Коли вона взяла нового менеджера – Сергія Курахова, він виявився напрочуд здібним менеджером, до того ж – з талантами справжнього керівника. А ще він вміло використовував свою чоловічу вроду – білявий, атлетично складений, з бездонними та оманливими  блакитними очима… Ці очі її й згубили. Проте вона швидко зрозуміла його справжні наміри, бо вже надто спритним він був, надто настирливо й часто натякав він їй на своє підвищення… Єдине, що змушувало її миритись з таким станом речей – це якесь дивне, патологічне бажання вірити у щирість їхніх почуттів, бажання відчувати себе тендітною жінкою в його мужніх обіймах… Вона наполягала на тому, щоб їх стосунки лишалися для всіх таємницею, бо розуміла, що публічність їхнього службового роману означатиме втрату авторитету, і їй доведеться поступитися Сергієві місцем директора, а собі залишити  просто роль власника підприємства. В свою чергу, це означало б, що одного дня вона втратить і свою фірму, і свої статки – Кіра прекрасно знала, на які оборутки здатний цей хлопець… Тому вона знайшла в собі мужність вчасно покласти край їхнім стосункам…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍