Валерія Дражинська - Крізь пекло, Валерія Дражинська

4

Вихідні пройшли паршиво. Марта помітила мій стан та постійно лізла із запитаннями. Я від неї відмахувалася, але вона не здавалася. Зрештою ми посварилися. Я хоч душу відвела! Марта демонстративно пішла, грюкнувши дверима. Щоправда, через п'ять хвилин повернулася. Але в спокої мене залишила.

Понеділок. Мій перший робочий день, точніше стажування в компанії батька. Стажувалася я на молодшого економіста - це був мій вибір, хотілося набратися досвіду для більш високої посади. Вплив у колектив пройшов успішно. Половину відділу я вже знала, бо частенько навідувалася сюди після того, як вирішила працювати. День був важкий. Забагато нової інформації для мізків, які ще не відійшли від недавньої сесії. Батько радив приступити до роботи після повернення з Італії, але мені спершу захотілося увійти в курс справи. Хоча, мабуть, були явні плюси - про Влада я майже не згадувала.

Під кінець робочого дня референт батька офіційно запросив мене до кабінету генерального директора. Раніше я частенько забігала до нього, але вперше піднімалася ліфтом як співробітник компанії.

Батько повернувся зі Швейцарії щойно, про що свідчив явний переполох на верхньому поверсі. Я підійшла до секретаря Тетяни. Вона була помічником батька ось уже понад десять років. Спільної мови ми з нею так і не знайшли, наше спілкування завжди було стриманим.

- Здрастуйте, Тетяно Миколаївно, - привіталася я.

- Доброго дня, Єлизавета Кирилівна! Зачекайте, будь ласка.

Вона зняла слухавку та повідомила про мій прихід батькові.

- Проходьте, він на вас чекає!

- Дякую!

Коли я зайшла, батько з кимось розмовляв по телефону. Помітивши мене, він швидко обвів поглядом мій скромний діловий одяг, схвально кивнув та рукою вказав, щоб я сіла.

- Ну, і як минув перший робочий день, Єлизавета Кирилівна? - запитав він офіційно через п'ять хвилин, коли закінчив розмовляти.

- Продуктивно!

- Втомилася? Вигляд, принаймні, втомлений. Може, все-таки відпочинеш? Приїдеш з Італії та з новими силами приступиш підкорювати економіку.

- Ні! Хочу зараз, - перспектива тиждень просидіти вдома наодинці зі своїми думками зовсім не тішила. - І я зовсім не втомилася, просто ще не звикла.

Батько зітхнув, з моєю впертістю він боровся довго, але потім зрозумів, що без толку та махнув рукою. Для себе він обрав тактику контратаки, у доволі складних випадках він вельми успішно тиснув батьківським авторитетом.

- Як справи у Швейцарії? Успішно?

- Угу! - невизначено відповів він, явно думаючи про інше, - Марта розповіла про твою успішно складену сесію. Я в тобі й не сумнівався. Молодець.

- Дякую! Ти про щось хотів поговорити?

- Так. Я тут подумав, може вам довше погостювати в Італії. Відпочинете, наберетеся сил. Тим більше, у мене зараз багато роботи, готуємо новий проект. Я буду постійно в роз'їздах. Марта буде нудьгувати. Місяць відпочинку за кордоном думаю, буде якраз. Або, якщо хочете, проведете деякий час в Італії, а потім ще кудись поїдете.

- Куди? - запитала я здивовано, хоча ідея мені не здалася такою вже поганою.

Річ у тім, що до появи в нашому житті Марти, за кордоном я була тільки з батьком, і це були короткі візити - два-три дні. Відпустив він мене одну всього лише раз - зі Світланою та її батьками на два тижні, після закінчення школи. Коли ж з'явилася Марта, ми стали подорожували удвох, але всього один раз на рік і максимум на тиждень. А тут цілий місяць!

- Не знаю, порадьтеся з Мартою, - відповів батько.

- А вона в курсі?

- Так, і в захваті! - я в цьому й не сумнівалася.

- Добре, я подумаю.

- Ти вже знайшла собі кавалера на п'ятницю? - змінив тему батько.

Чорт! Зовсім забула. Корпоративна вечірка на честь ювілею компанії - двадцять п'ять років. Будуть присутні всі партнери та все керівництво, з дружинами, чоловіками або, за відсутності таких, як у мене, просто в парі з протилежною статтю. Було б чудово піти з Владом. Кілька секунд я помріяла, а потім різко себе обірвала. По-перше, і це найголовніше, він зі мною не захоче йти, так само, як і просто бачити мене, по-друге - у нього напевно немає відповідного костюма. Як не прикро було це усвідомлювати, але він має рацію - ми дійсно живемо в різних світах. У той момент я й не підозрювала, як далеко була від істини.

- Поки що ні, але я перебуваю на стадії розробки.

- Ну - ну. Сподіваюся, кінцевий результат буде вдалим.

Попрощавшись із батьком, я зателефонувала Марті й запропонувала зустрітися в одному ресторані - обговорити географічний бік нашої подорожі. Вона мене підтримала. Дорогою до ресторану зателефонувала Свєтка, ображалася, куди я пропала, хотіла зустрітися. Я клятвено пообіцяла на завтра.  Ідея змитися на цілий місяць закордон, з кожною хвилиною подобалася мені все більше.

- Привіт! - підходячи до столика, привіталася я з Мартою.

- Привіт! Я вже все замовила.

Я скривилася. Мені хотілося їсти, а легким салатом або чимось на кшталт того я не наїмся.

Підкликавши офіціанта, я значно доповнила замовлення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍