Олександр Олесь - Княжа Україна, Олександр Олесь
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Та на герць ніхто в державі
Не зважається піти.
Засмутився Володимир…
Аж прийшов якийсь дідусь:
«Син побореться мій, князю,
І поборе, побожусь.
З ним колись ми посварились,
Пам’ятаю, як тепер,
М’яв він шкуру, так, повіриш,
Спересердя всю роздер».
Привели до князя хлопця:
Соромливий, мовчазний,
Невисокого і зросту,
Хоч доволі кремезний.
«Може, князю, хочеш знати,
Чи міцна моя рука,
Роздражніть на пробу жаром
Найсильнішого бика».
Роздражнили. Бик на хлопця,
Але той схопив за бік
І кавалок м’яса вирвав…
Бик упав і кров’ю стік.
«Добре!» - князь сказав до хлопця,
А військам своїм звелів,
Щоб озброїлись і ждали
Щохвилини ворогів.
Третій довгий день минає
І ідуть борці на бій,
Князь і хан собі гадають:
«Хто поборе - твій чи мій?!»
Печеніг угледів хлопця
І сміється: «От, дурне,
Подолати, побороти
Воно думає мене!!»
Не злякався Кожум’яка
І боротися почав.
Повертав борця і важив,
Потім, наче кожу, м’яв.
І нарешті, наче бочку,
Обхопив і кинув вмить.
На землі без руху мертвий
Печеніг-борець лежить.
І на тім славетнім місці,
Де страшний борець упав,
На тім місці Володимир
Переяслав збудував.
БІЛГОРОДСЬКИЙ КИСІЛЬ
Войовничі печеніги
Знов збираються в поход,
Знов ідуть і облягають
Український Білгород.
Налякалися міщани:
«Ну, настав нам, видно, край:
Хліб останній доїдаєм,-
Хоч лягай та умирай».
Зажурились і підмоги
Вже не ждали нівідкіль,
Вже збиралися скоритись,
Аж іде старий Кисіль.
«Помагай Дажбог! Не плачте!
Дам пораду добру я…
Я - Кисіль! І я вам раджу
Наварити киселя.
Весь овес, усю пшеницю
Поваріть у казанах,
Скрізь розлийте по криницях,
Скрізь розставте у чанах».
Так, як радив, і зробили.
Закипіли казани,
Скрізь по вулицях парують
Повні бочки і чани.
А уранці печенігів
Подивитися зовуть:
Як у нас всього багато,
Як у нас їдять і п’ють.
Здивувались печеніги:
«Ну й країна чарівна:
З киселем у них криниці,
Бочки меду і вина!»
«Досить! Годі облягати! -
Печеніги заревли.-
Міста голодом не візьмеш!» -
Так рішили і пішли.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Киселю й тепер немало,
Та настав вже інший час:
Вороги нас через його
Облягають раз у раз.
ХРЕЩЕННЯ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО
Біля княжої палати
Зеленіє пишний сад.
Попід липами густими
Стали ідоли у ряд.
Ідол Волоса, Перуна,
Ось Сварожич, там Стрибог,
А за ними найщедріший,
Найласкавіший Дажбог.
Перед кожним тиха жертва
Тліє в полум’ї блідім,
І іде, летить угору,
Як молитва, сизий дим.
Задивився Володимир,
Потонув в своїх думках,
І шукають його очі
Правди в синіх небесах.
Хто Христос? Чого навчав він?
І хотів добра чи зла,
І чому Христову віру
Мудра Ольга прийняла?
І скликає Володимир
На нараду мудреців…
І послав він їх пізнати
Кожну віру і богів.
І до кожної країни
Їдуть княжі посланці…
Роздивились, все пізнали
І вернулись мудреці.
І сказали: «Ми пізнали
Віру кожної землі,
Та найліпша - віра грецька,
Не забути нам її».
І послам своїм щасливий
Володимир відповів:
«Я давно уже, бояри,
Охреститися хотів.
Я візьму за жінку Анну,
Доню грецького царя,-
Як волхвів, до Царгороду
Все вела мене зоря».
А як греки не схотіли
І відмовили йому,
Став він військом облягати
Грецький Корсунь у Криму.
Не злякались корсуняни,
Зачинились і сидять.
Досить в них води і хліба,
Ждуть вночі, а вранці сплять.
Та гадає Володимир:
«Я їх викличу на бій,
Хай три роки тут простою,
Але Корсунь буде мій!
Час ішов. Сміялись греки,
Бо пожива в них була,
Аж летить колись до князя
З міста пущена стріла.
Українець Анастасій
Написав на тій стрілі:
«В місто йде вода по трубах,
Знищ негайно їх в землі».
Без води скорились люде.
Володимир переміг
І з листами посилає
В Царгород послів своїх:
«Царю! Зважся ти на мене
Заміж видати сестру,
Коли ні,- як взяв я Корсунь,
Царгород твій заберу».
І у Корсунь переможно
Повернулися посли,
І усюди по дзвіницях
В місті дзвони загули.
Охрестився Володимир
І з княгинею назад
Повертається у Київ
До покинутих палат.
ХРЕЩЕННЯ УКРАЇНИ
Що це в Києві за гомін,
Звідки крики, галас, сміх
І куди оце кияни
Тягнуть ідолів своїх?
Ось Стрибога порубали,
Там Дажбог стоїть без ніг,
Там в огні горить Сварожич,
Волос теж на спину ліг.
А Перуна на наругу
Прив’язали до коня
І по вулицях волочать,
І катують серед дня.
Б’ють Перуна батогами!..
Де ж його небесний гнів,
Чом він стріл своїх не пустить,
Чом не скине він громів?!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Княжа Україна, Олександр Олесь», після закриття браузера.