Олена Пчілка - Оповідання та казки, Олена Пчілка

його від шнурка - не штука! А хто ж його котові на шию повісить?..

- Еге, хто ж повісить?

Зглядаються миші одна на одну - ніхто не озивається. Далі й розлазитись почали, посумувавши... А та мишка, що прираяла ту штуку з дзвіночком, вже й давно втекла.

Ото ж то й ба! Радити спосіб на напасника - не штука, а самому поткнутися супроти лиха - то інша річ!

 

НАЙГІРШІ ВОРОГИ

 

(Народна приповість)

 

 

Стояла велика діброва. Були там і дуби широкочолі, і липи запашні, і ясені-красені, й тремтячі осики, і всяке інше дерево, скраю, понад лукою, була й білоцвітна черемшина, і червона калина.

Стояла діброва, пишалася; купалася в промінні сонця, з вітром гомоніла. Пишалася, красувалася.

Аж ось одного дня прийшли люди, а з ними вози. На тих возах лежали сокири; вони були ще без топорищ, та були нові, блискучі, страшні.

Побачила ті сокири діброва й стурбувалася, збентежилася. Зашуміла берестина дебелим віттям, затрепетав осокор білим листом, мов роняючи сльози, захитався в турботі і клен веселий, зажурилася тяжко й червона калина.

- Лем! - гомоніли всі дерева,- смерть, погибель наша прийшла! Пропащі ми... До ранку поляже наша сила; не красувати нам більше, не пишатися! Горенько ж наше!

І побиваються, тріпочуться всі. Та озвався старий, найвищий велетень-дуб. Нерухомо стояв він, задуманий, тепера ж озвавсь до братерства:

- Ні, братове,- сказав він,- не турбуйтеся ще так вельми! Не прийшов ще наш кінець! Сокири лихі, вони гострі й холодно-жорстокі, та вони самі нічого не вдіють з нами. А от як прийдуть їм до помочі наші (топорища), отоді... отоді згуба наша прийде!

ПРЕМУДРА ПРИПОВІСТЬ

 

 

Оповістив раз премудрий Соломон, 10 що буде казати мирові своє казання-навчання. Людей посунуло - сила! Подумайте тільки: сам премудрий Соломон навчатиме! Певне ж, мовляв, там щось дуже мудре можна почути. Зійшовся мир, вийшов премудрий Соломон.

І господи! Кожне хоче ближче доступитися, щоб не впустити й слова з премудрого казання. Штовхотнява та сварка!.. Аж ось втихомирились. Почав премудрий Соломон казати.

- Слухайте, люди добрі, що я вам казатиму: як маєте що шити, то перше вузлики зав’яжіте!

Повернувсь і пішов - кінець науці.

Ви, певне, думаєте: «Отеє! Що ж це таке? Оце тільки й всього сказав премудрий Соломон? Та що ж тут такого мудрого?» Отже, так вам здається! А воно й тут мудрої науки багато: ось нуте лишень почніте шити та не зав’яжіть вузлика, то що з того буде?.. Та й не тільки в шитті, в кожній справі,- як не зав’яжеш перше вузлика, то нічого й не буде!..

Чи ж то не мудра була Соломонова наука, хоть і коротенька?

МАР’ЇНЕ БАГАТІННЯ

 

(Французька приповістка)

 

 

Молодиця Мар’я несла молоко на торг. Несла вона чималі глечики, вставивши їх у кошик. Се перший раз несе молодиця молоко після того, як корівка отелилась - перша корівка на Мар’їному господарстві! Як ішла Мар’я заміж, то на весіллі батько теличку подарував: оце ж тая теличка виросла й отелилася.

Молозиво вже зійшло. Добре було - страх! А се вже таке молоко, що й продавати можна. Призбирала Мар’я - вечірнього глечик та сього ранку надоїла два. Коли б дав бог добре вторгувати - на почин!

Далеченько трохи йти до міста... Мар’я втомилася. Вона сьогодні так рано встала, бо треба ж було на торг зібратися. А й вночі ж так мало спала - дитинка не давала... Тепер дитинка спить, а Мар’ї ж треба було вставати...

Мар’я сіла трошечки відпочити під ліском. Кошика з молоком поставила при боці, та все думала про його.

Хороше молоко! Скільки-но за його дадуть?

Мар’я загадалась, навіть на руку схилилася, спершися ліктем на травицю. А травиця така зелена та м’якенька - саме ж воно місяць май був уповні!

«Оце я продам молоко,- гадає Мар’я,- то тільки буханчик хліба куплю на торзі, а то всі гроші сховаю, і другий раз сховаю, і третій... Та так все ховатиму, ховатиму... А потім восени, або, може, перезимувавши чи на ту осінь продам теличку, що оце корівка привела, та як доложу ті гроші, що все ховатиму з продажу молока, то й куплю другу корівку, з телям - шукатиму з теличкою. Ого! З двох корів ще не стільки торгуватиму, бо на ту осінь ця, батькова корівка, буде знов з телям. А там далі вже в купованої - теличка виросте та теж отелиться, от уже й три корови буде. Куди: з трьох корів скільки ж то прибутку буде! Та прямо за скілька років ціла черідка розведеться...

Доведеться вже молоко возити. Що ж! Можна купити такі здорові бляшані відра чи збанки з накривками та й возити до якої крамниці. Конячка, звичайно, своя буде та й не одна конячка,- будемо далі вже парою їздити. Чому ні! Адже ж дедалі все будемо розживатися та розживатися...

А худоби дедалі розведеться ціле стадо! Та як розторгуємося добре, то можна і свою крамницю в городі завести - таку хорошу, щоб і корова була намальована над дверима - така гарна, червона або ряба; а біля корови - так, як ото теж малюють,- щоб сиділа ричка 11 й доїла. Мар’я таки й матиме в себе дома, там, на селі, таку ричку, може, й не одну найме, бо при стаді ж хіба можна впоратися самій, усіх корів подоїти? Та й чого ж там Мар’ї самій доїти тоді корів - уже ж вона буде багатою господинею!

Вже й земельки прикупиться... Стане цілий великий хутір - молочна «хверма»! Буде в Мар’ї ціле дворище велике, з довгими хлівами, та з повітками, та з стодолами... Хата вже буде зовсім інша - старої вже давно не буде, а буде нова, простора та хороша, під залізом, не іначе, як під залізом!.. Хоч, сказати по правді, чого там тоді й жити на селі, отак забагатівши! Можна ж тоді перебратися в город. На хутір можна тільки довідуватись; можна там посадити когось на господарстві. А в городі