Карел - Війна з саламандрами, Карел

нечутний пан Повондра з глеком пива й обурено звів брови, побачивши, що капітан так непристойно поводиться.

- Давайте пиво і йдіть,- поквапно сказав Г. Х. Бонді.

Капітан, засапаний, випростався.

- Отакі вони, ті тваринки, пане Бонді. Your health.- І хильнув пива.- А пиво в тебе добряче, хлопче. Звісно, коли маєш такий дім...- Капітан утер вуса.

- А як же ви знайшли тих ящірок, капітане?

- Оце ж я й хочу розказати, пане Бонді. Довелося мені якось ловити перли на Танамасі.- Капітан затнувся.- Чи ще десь там. Ja, то був інший острів, а який - це поки що моя таємниця, хлопче. Люди страшенні шахраї, пане Бонді, і язика перед ними розпускати не можна. І коли ті два бісові сингальці зрізали під водою shelles із перлами...

- Скойки?

- Ja. Оті скойки, що держаться за каміння, як чорт за грішну душу, і їх доводиться зрізати ножем. А ті ящірочки дивились на сингальців, тож сингальці й подумали, що то морські чорти. Страшенно темний народ - оті сингальці та батаки. Вони й кажуть, що там, мовляв, чорти. Ja.- Капітан гучно висякався в хусточку.- Ну і, розумієш, хлопче, воно мені вже не дало спокою. Я не знаю - чи тільки ми, чехи, такий цікавий народ, але де б я не стрів земляка, він в усе мусить стромляти носа, хоче знати, що там таке. По-моєму, це через те, що ми, чехи, ні в що не хочемо вірити. Отож мені й улізло в стару дурну голову, що треба подивитись на тих чортів ближче. Я, правда, був п’яний, але ж і налигався я через те, що мені ті дурні чорти не йшли з думки. Бо там, на екваторі, брате, можна спіткати все, що завгодно. Ну, я й пішов увечері подивитися на той Девл-Бей...

Пан Бонді спробував уявити собі тропічпу затоку, облямовану скелями і джунглями.

- Ну, і що ж?

- Отож сів там і цмокаю язиком: «Ц-ц-ц» - мовляв, щоб ті чорти вийшли. І справді - за хвилинку вилазить із води одна така ящірка, спинається на задні лапки й починає крутити тулубом. І цмокає на мене: «Ц-ц-ц». Якби я не був п’яний, то, мабуть, вистрелив би в неї. Але ж я, брате, налигався, мов англієць, тож і кажу їй: паць, паць, паць, tapa-boy, 45 іди сюди, я тобі нічого не зроблю.

- То ви до неї говорили по-чеському?

- Ні, по-малайському. Там найбільше говорять malayan, хлопче. А вона нічого, тільки тупцяє на місті та крутиться, мов дитина, коли соромиться. А в воді кругом уже було кількасот тих ящірочок - повистромляли з води мордочки й дивляться на мене. Ну, а я, правда, був тоді налиганий, то сів навпочіпки й теж почав тулубом крутити, як та ящірка,- щоб вони мене не боялись. Тоді вилазить із води ще одна ящірка, з десятирічного хлопця, і теж тюп-тюп-тюп... А в передній лапці держить перлову скойку.

Капітан хильнув пива.

- Твоє здоров’я, пане Бонді. Я, звісно, був тоді п’яний як квач, то й кажу їй: ах ти хитрюго! Хочеш, щоб я її тобі розкрив, ja? Ну то паць, паць сюди, я її ножем відкрию. Але вона ні руш - боїться ще. Я тоді знову почав так переминатись, як ото маленьке дівчатко, коли соромиться когось. Вона тоді причапала ближче, а я помаленьку простяг до неї руку й беру ту скойку в неї з лапки. Як по щирості, то боялись ми обоє, це ти можеш собі уявити, пане Бонді; але я, правда, був п’яний. Тож я взяв свій ніж та й розкрив ту скойку; лапнув пальцем усередині, чи нема там перлини - нема, тільки такі гидкі соплі, одне слово - слизуватий молюск, що в тих скойках живе. Ну то на, кажу їй, ц-ц-ц, їж, коли хочеш. І кидаю їй ту розкриту скойку. Побачив би ти, як вона її вилизувала. Певне, воно для тих ящірок страшенний tit-bit - як це буде?

- Ласощі.

- Ja, ласощі. Тільки що вони, бідолашечки, це можуть своїми пальчиками залізти в ту тверду шкаралупку. Невеселе життя, ja.- Капітан хильнув пива.- А потім я собі так усе зміркував, синку: коли ті ящірочки побачили, як сингальці ріжуть скойки, вони, мабуть, сказали собі: «Ага, це вони їх їдять»,- і хотіли побачити, як сингальці розкриватимуть скойки. Бо той сингалець у воді й сам схожий на ящірку, тільки що ящірка розумніша від сингальця чи батака, бо хоче чогось навчитися. А батак ніколи нічого не навчиться, хіба лиш красти,- з прикрістю додав капітан ван Тох.- А як я там, на березі, почав цокати язиком та крутити тулубом, то вони подумали, що і я, мабуть, якийсь такий великий salamander. Тому й не дуже боялись і прийшли до мене, щоб я їм розкрив ту скойку. Такі ото з них розумні та довірливі тварини.

Капітан ван Тох почервонів.

- Коли я, пане Боиді, познайомився з ними ближче, то почав роздягатись догола, щоб більше скидатись на них, бо вони ж голі; але їм усе дивно було, що у мене такі груди волохаті, ну і там усе інше... Ja.- Капітан витер хусточкою побагрянілу шию.- Чи не занадто довго я розводжуся, пане Бонді?

Г. Х. Бонді був зачарований.

- Ні, ні, що ви! Розповідайте далі, капітане.

- Ну гаразд, це я можу. Отож коли та ящірка вилизала скойку, інші, на неї дивлячись, також повиходили на берег. У декотрих теж були в лапках скойки - аж дивно, як вони зуміли віддерти їх від cliffs 46 такими дитячими рученятами без великого пальця. Зразу вони бентежились, а потім дозволили брати в них із рук ті скойки. Правда, не самі там були перлівниці, а й усякий непотріб, прості устриці тощо, але ті я кидав у воду й казав: «Ні, дітки, це нічого не варте, цього я своїм ножем не відкриватиму». Зате коли траплялась перлівниця, тоді я розкривав її ножем і мацав, чи нема там перлини. А скойку давав їм вилизати. А їх уже кількасот сиділо довкола, тих lizards - дивились, як я скойки розкриваю. Декотрі вже й самі пробували розколупати скойку якою-небудь шкаралупкою, що там валялася. От