Михайло Сергійович Брініх - Шахмати для дибілів: цейтнот доктора Падлючча, Михайло Сергійович Брініх

- Душа моя, не нада так переживать, ви іграли прівосходно!

- Мерсі, я не корю себе за етот проігриш. Тим більше, ваш товариш - зрєлий мастір.

Боголюбов якось странно глянув на Капабланку, і після ніловкої паузи всьо жи запитав:

- Вам всьо ще плохо?

Капабланка невизначено махнув рукою.

- Не знаю дажи, шо сказать. Опрідільонно, гаспадін Галіцин зі своїм заводом тут ні до чого. Просто в голові якето жженіє… Мігрєнь, я полагаю.

- О, моя душа, нічого странного. Це від усталості. Шість десятків партій за день, я панімаю…

Суддя, которий усе ще стояв возлі Капабланки, почав ритмічно щолкать лівим каблуком. Він нєрвнічав, як куртізанка накануні дня святого Валінтіна. Тому Рауль, ні слова більше не сказавши, направився до столика з чудним суперником. Аднаглазий тіки шо виіграв фігуру й несамовито колупався в носі, орошая зал своїми невнятними звуками.

Наблизившись до століка, Капабланка вже не скривав гримаси болю.

- Тут токо шо була моя ладья, - якогось фіга пробурмотів Рауль собі під ніс. Він вкотре прокручував у голові цю партію, і цю страшну атаку, всю цю невідворотність. Ета партія гвоздьом сиділа в його єстві, аж вавку здєлала. Када він вперше її побачив у якійсь газєті - кольнуло серце і весь світ обмяк. Він вспомнив усе. Все, чого не знав ніколи і не бачив. Ето було кіно, яке йому невтомно прокручував у мозгу Всевишній.

- Була! Но я її виіграв! - внізапно завищало у відповідь однооке опудало на атлічному еспанському язику.

В голові Капабланки проснулись всі лаврські колокольні й дружно бамкнули. Він глянув у це рило, которе шкірилось навпроти, - й упізнав його.

- К тому же, - правив далі миршавий ублюдок, - ти й сам, навєрно, знаїш, ШО ВСІ ХОДИ ЗАПИСАНІ ДАВНО!

Останні слова він проорав таким пронизливим фальцетом, шо в залі хтось зойкнув, і бокал розбився об підлогу. “Да йоб тваю мать!”, - прошепотів за спиною Капабланки іспуганий мастєр Боголюбов. Це був один із небагатьох оборотів руского язика, которий Капабланка міг опознать.

“Записані. Давно. Но тобі, засранець, їх знать не обізатільно!”, - подумки приободрив себе Капабланка і ухватився за єпископа, тоість за слона, шоб окончатільно розвіяти весь дим і грьози.

Всі наступні ходи галімий і вонючий каліч ісполняв без істєрік та прічитаній - над ним вже возвишався грозного віда оберполіцейський. Партію вони дограли в темпі бліца. Двадцять сьомим ходом Капабланка поставив мат одноглазому. Той - вопріки усім підозрам - не став скандалить і ламати мебіль. Він дажи состроїв на своїй харі шото тіпа улибкі.

Судді, обрадувані кінцем сианса, взялися оглашать ітогі да воздавати славу двом чувакам, які здобули перемогу над грандмастіром із Куби.

Тим часом одноглаза гніда собрала в жменю всі фігури, які ше оставалися на дошці. Ніхто не обращав вніманія на це чмо, тіки Капабланка випасав його краєм глаза. Плєшивий інвалід воспользувався цим сповна - й проворно заникав півкамплєкта в потайний карман.

- Я заберу собі на пам’ять про нашу встрєчу. А може, еті фігурки ще кадато стануть нам у пригоді, га? Чи шо там думає твій гінірал? - промимрив він на прощання й затірявся в натовпі раніше, ніж хтось із глядачів таки помітив пропажу двох ферзів, трьох ладєй, слонів, коня і уйми пєшок.

Спершу Міша побачив його вузьку спину. Длінний плащ сягав почті до п’ят. Про плащ Міша не міг нічого потім пригадати, но туфлі… Туфлі були класні.

Цей невисокий тіп, согнувшись, шарив по сторонам жовтим фонарьом - обичним таким кітайським фонаріком зі встроєним радіоприймачем, - таке на каждому шагу продають. Мішу надзвичайно здивувало, шо радіо було включене, і звідти раздавалась нєжна пісня. Вполнє прилічний тенор увіряв когось у своїй любві.

Взломщик повернувся, освітивши стінку й угол шафи. Тепер Міша міг чудово роздивитись його наружность. Це був плєшивий старікашка гнойного тіпа, абсолютно мерзенний. Із тих ото падонків, якими напхані всі башні на Манхеттені й на Липках. Він шото шамкав собі під ніс, і Міша окончатільно припух, када зрозумів, шо то він підспівує радіотрансляції: “Яаааааа люблю тільки тебееее, Бооооогом дану меніііііі. Моє серце палаааааає…”

Тут Міша поняв, шо єслі дідок щаз же не прекратить, то він або розрегочиться собі на погибель, або ж забере у наставніка ножаку - і сам без жодних докорів сумління переріже горлянку цесьому вампіру.

К обоюдному щастю, пісню оборвав бодрий голос ведучої, катора стала шось патякать про погоду і новозті.

Старік виключив світло і підійшов до вікна. Улічний ліхтар перетворив його на зловєщий силует.

- Ну шо там?

Це був басовити голос, який долинав із кухні.

- Пусто. Її тут нима, - прокряхтів огидний дід.

- Вам, душа моя, нада розвіятись! - заявив Боголюбов, і потянув Капабланку до екіпажа, який вже чверть часа поджидав під парадним Купєчіского собранія. - Я вас повезу до удівітільної людини, Миколи Лисенка, він кампазітор. Уже в годах, но лічность премаштабна!

- Як не в тіатр, так до кампазітора?! - єхідно парірував Рауль.

- Ба! А кстаті, дивне співпадіння… Я ж і діствітільно хотів зводить вас у тіатр, на спіктакль чудєсний. “За двума зайцями”…

- Да-да, я помню, шо про зайців. Ще й автор - якийто ваш мєсний шахматіст. Покойний.

- Старицький! Да! Я ж і кажу, шо збіг… Бо Лисенко, куда ми з вами їдем, - то його брад троюрідний. Він, правда, тожи в шахматах німного поніма, - Михайло Петрович научив. Вони росли разом, як рідні. А я ше малишом між ними бігав, мішав іграть. Ах, дєцтво златокудре! Сьогодні утром посильний мені доставив приглашеньє - Микола Віталійович, довідавшись про ваш візит, рішав зібрати общіство.

- Я, право, не