Едуард Ісаакович Ростовцев - Остання роль, Едуард Ісаакович Ростовцев

усі розпитують, я більше не маю клопоту, як тільки давати інтерв'ю. Ні, ні, будь ласка, у мене саме перерва, і я можу один раз не пообідати, на моїй статурі це не відіб'ється. То що ж конкретно вас цікавить?.. Я не тільки пам'ятаю Світлану Мелещук, а навіть знаю, чому вона цього разу не зупинилась у Наді, а попросила мене влаштувати її в готелі. Я маю на увазі її сестру і мою сусідку Надію Meлещук-Кравець… Ясно, вони посварилися. Хтось комусь щось сказав чи хотів сказати, а далі слово по слову, як то буває між своїми, і вийшов сімейний скандал. Вам дуже треба знати, що вони при цьому казали одна одній?.. Ціню вашу делікатність! Вибачайте, ваші імена, по батькові?.. Дуже приємно! Я так вам скажу, молоді люди: сімейне життя — все одно що море: буває штиль, а частіше хвилювання, інколи й бурі бушують… Ну, це інша тема… Світлану й Надю я ще отакесенькими пам'ятаю. В один садочок з моєю Аллочкою ходили, я водила Аллочку, а покійний Андрій Семенович Мелещук — Світланку й Надю. Андрій Семенович був чарівний чоловік — інтелігентний, вихований, дочок своїх до нестями любив, доглядав їх, мов та нянька. Їхня маман, Віолета Максимівна, знала тільки свій театр. Вона великий театральний діяч — гример, і, як ви самі розумієте, на дочок у неї не лишалося часу. Андрій Семенович готував, прав, прибирав, купав дівчаток. На них просто не можна було дивитися, не захоплюючись. Як дві ягідки, дві вишеньки на одній гілочці. Однаковісінькі, схожі мов викапані. Зате характерами — два полюси. Надя дуже спокійна: поставиш — стоїть, посадиш — сидить; а Світланка, було, ніяк на місці не всидить. Вона й любила все яскраве, що впадало в очі, стала актрисою. А Надя — тренером. Закінчила інститут фізкультури і тепер — тренер. Теж мені спеціальність! Я ще розумію — художня гімнастика або танці на льоду. Та й це, між нами кажучи, не професія. Моя Аллочка мала перший розряд з художньої гімнастики, але це не зашкодило їй стати лікарем. А Надя тільки й знала, що біг з бар'єром, біг без бар'єра, крос на п'ять кілометрів, крос на десять кілометрів… Та це ще нічого. Потім вона стала альпіністкою і, звісно ж, упала з якоїсь там гори. Тепер накульгує… Вибачайте, мене кличуть до телефону. Мабуть, із облплану, я обіцяла на завтра номер…

Коли Храпаль вийшла з кабінету, Ляшенко співчутливо подивився на Женю:

— Голова не запаморочилась? Ну, тоді відпочинь. Піднімись на третій поверх і допоможи Галині розговорити покоївку і чергову на поверсі. Треба з'ясувати, хто приходив у 341-й номер, коли його займала Світлана.

Поки Розалії Яківни не було, Ляшенко встиг ознайомитися з графіком відпусток працівників готелю «Народний», переглянув таблицю ігор футбольного чемпіонату, що лежала під склом на столі адміністратора.

— Вибачайте, це справді з облплану, — входячи і щільно причиняючи за собою двері, сказала Розалія Яківна — А де ваш товариш? Розумію. То ми не чекатимем? Я казала про Світланку чи про Надю?.. Ага! Трохи більше, як рік тому, Надя вийшла за Миколу Кравця. А до того — тільки це строго між нами — Микола залицявся до Світлани. Він скульптор, а Світлана позувала йому. Ні, ні, по-моєму, між ними нічого не було. Світлана — дочка художника, на такі речі дивилась просто. Ви, звісно, бачили в парку Шевченка фонтан «Купальниця»? Так ото Світланка. Миколина робота. За той фонтан його спочатку лаяли, а потім почали хвалити і навіть якусь премію дали. Знаєте, як воно буває в світі мистецтв: сьогодні ти нездара, завтра — геній. Словом, із скульптурою у нього вийшло, а з Світланою, здається, ні. Ви його знаєте? Зовні вельми статечний мужчина: високий, дебелий, з бородою, говорить басом. Але ніякого характеру: може розплакатись, мов дитина, вередує, подібно до своєї тещі — і те йому не так, і се… Його тільки Надя, якій до всього байдуже, окрім альпінізму, може терпіти. А Світланці не такий — справжній мужчина потрібен… Господи, кажу про неї як про живу. Просто не віриться, що її вже немає. На днях зайшла я до Віолети Максимівни. Посиділи, поплакали. Вона не може собі простити, що саме на той час поїхала з чоловіком у Кисловодськ. У неї другий чоловік — підполковник у відставці. Торік розписались, і вона зразу переїхала до нього. Дуже порядний чоловік, не п'є, тільки що хворий на шлунок…

— Розаліє Яківно, — Ляшенко спробував перевести розмову в потрібне русло, — я хотів би…

— Розумію: ви хочете знати про відносини Світлани з Валерієм, — перебила його Храпаль. — Вам відомо, що вона була вагітна від нього? То що ж більше говорити? Я все можу зрозуміти: полюбив — розлюбив. Але нащо ж убивати? Коли вона приїздила минулого разу — це було десь на початку літа, — я поцікавилась її сердечними справами. Не просто так — Надя попросила мене побалакати з нею. Вона вважала, що Світлана тільки марнує час, бо кінозірки з неї не вийде. Надя хотіла, щоб Світлана вийшла за Валерія, тоді все владналося б само собою. Щиро кажучи, Валерій спочатку мені теж подобався: гарний, моторний, самостійний. Хто ж знав, що у нього на думці! Правда, я й раніше помічала, що він кидав оком на гарненьких жінок. А як він дивився на мою Аллочку! Та нащо мені говорити щось погане, гірше про нього вже не скажеш. Словом, почала я тоді розмовляти із Світланою, але вона зразу перебила мене. «Тьотю Розо, — каже, — я заручена з мистецтвом». Я намагалась переконати її, що одне одному не заважає, та все марно. Вона сказала, що коли й одружиться, то тільки з чоловіком, геть схожим на її покійного батька. Я розумію, вона жартувала — таких чоловіків уже немає.

Женя і Галина ждали Ляшенка в кафе-кондитерській…

— Покоївка запам'ятала двох, що в різний час приходили в 341-й номер, — підсовуючи Ляшенкові чашечку з кавою, почав доповідати Глушицький. — Один — літній, добре вдягнений чоловік, досить високий, худорлявий, сивий, волосся гладенько зачесане, на правій руці золотий перстень, розмовляє з польським акцентом. У Світлани пробув десь близько години. Покоївка вважає, що то був діловий візит. Незадовго до того вона бачила, що Світлана перебирала якісь малюнки на аркушах цупкого паперу. Малюнки були у Світлани в