Микола Іванович Сенченко - Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна, Микола Іванович Сенченко

Згадаймо події кінця XX століття. Югославія: адміністрація США довго думала розпочати війну проти цієї країни. Довго велася пропагандистська кампанія, розмови про геноцид, тоталітаризм тощо. Війну можна було не допустити, якби європейська спільнота чи Росія категорично виступили проти війни. Але цього не сталося, і це спровокувало «сильного» на бомбардування Югославії. З Іраком уже не церемонилися. Навіть не знайшовши нічого, що свідчило б про наявність зброї масового знищення, президент Буш розпочав війну, не звертаючи уваги вже на значно рішучіші протести, ніж у випадку з Югославією, світового товариства.

Постає природне питання. Якщо триває війна, отже, мабуть, є і зброя, за допомогою якої вона ведеться? Розроблена спеціальними науково-аналітичними центрами теорія насильства свідчить про наявність трьох видів зброї: модельно-організаційної зброї, інформаційної, яка є зброєю найвищого пріоритету, і матеріальної — зброї нижчого пріоритету.

«Новизна» іраксько-американської війни, а також сербської та афганської, полягає у тому, що в ній американська адміністрація, а точніше, надсуспільство США, застосували у найповнішому обсязі так звану модельно-організаційну зброю (МОЗ). При цьому воєнні дії були саме прикриттям, точніше — забезпеченням застосування МОЗ. Сербів, афганців та іракців перемогли не американські бомбардування, а секретна «модельно-організаційна зброя» — стратегічне ноу-хау американської наделіти. Суть її полягає в тому, що для перемоги над будь-якою сучасною державою не обов'язково кожен її клаптик завойовувати. Є інший шлях. Відомо, що фінанси, промисловість та засоби комунікації — це кров, плоть і судини будь-якої держави. Маючи можливість уразити ці життєво важливі складові, можна знищити будь-яку державу. Головне — накинути фінансовий зашморг на шию країні.

Скласти топографію промислових об'єктів, мостів, доріг, засобів зв'язку та ін. за сучасних систем супутникової розвідки найпростіше.

Сучасна держава міцно вбудована у світову фінансову, економічну та політичну системи. Бюджет більшості країн формується здебільшого за рахунок експорту і прив'язаний до якоїсь міжнародної валюти, приміром, до долара, євро тощо. Ці системи перебувають під контролем надсуспільства США. Саме воно створило більшість міжнародних фінансових інститутів: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний та Європейський банки реконструкції та розвитку. Воно створювало і латентні структури: Тристоронню комісію, Більдерберзький клуб, Раду з міжнародних відносин та ін. Істеблішмент керує більшістю транснаціональних компаній (ТНК), контролює основні сировинні та товарні ринки. Тому істеблішменту дуже легко створити модель міжнародних зв'язків будь-якої країни: міжнародна торгівля, ринки збуту, фінансова система.

За допомогою різноманітних міжнародних організацій (котрі працюють у «ворожих» країнах), благодійних фондів, міжнародних програм, радників та політологів, підготовлених у США, посольств та розвідувальних служб, а також засобів масової інформації, збираються і створюються особові бази даних про політиків, державних службовців, провідних бізнесменів. У цих базах даних є інформація про рахунки за кордоном, а також компрометуючі матеріали.

Схема війни США проста: за допомогою використання моделі міжнародних зв'язків «ворожої» держави та різноманітних міжнародних організацій здійснюється її політична ізоляція, накладаються різні торгові ембарго, створюється економічна блокада — і держава відсікається від основного джерела наповнення державного бюджету. Це перша ударна ланка надсуспільства США.

Потім стає до ладу «томагавк-право» — високоточні ракети, що знищують промисловість, енергетику, системи зв'язку, комунікації та мости. Це друга ударна ланка істеблішменту. Особові бази даних використовуються для залякування й розкладу політичної та державної еліти, її розшарування і формування «п'ятої колони», котра і є третьою ударною ланкою.

Цими «ковадлами» ось уже понад 20 років надсуспільство США трощить усіх своїх супротивників. Так вони чинили з багатьма країнами світу, поки не вдосконалили свою «модельно-організаційну зброю».

Колишній міністр юстиції США в адміністрації президента Джонсона Рамсей Кларк в одному з інтерв'ю сказав: «Я перерахую країни, в яких політика США після Другої світової війни призвела до дестабілізації: Корея, В'єтнам, Камбоджа, Нікарагуа, Домініканська Республіка, Філіппіни, Ліберія, Куба, Гватемала, Гренада, Палестина, Ліван, Іран, Сомалі, Судан, Гаїті, Сальвадор, Гондурас, Ангола, Хорватія, Югославія, Сьєрра-Леоне, Ірак, Індонезія, Афганістан. Хто наступний?»

Використовуючи свою «модельно-організаційну зброю», надсуспільство США перемогло в 1999 році Югославію. Багато дивного було в цій війні. Три місяці агресори бомбардували Югославію, але ці бомбардування не завдали серйозних військових втрат. Вона зберегла 95 % свого військового потенціалу. Бойовий дух її армії та народу був на надзвичайно високому рівні. Проте при цьому було знищено дві третини усіх сербських підприємств, більша частина електростанцій, підстанцій, автоматичних телефонних станцій і майже всі мости. Сербія могла боротися. Американці, знаючи сербів по Другій світовій війні, коли вони не підкорилися фашистам, боялися сухопутної війни в гірських районах. Тому вони застосували третю ударну ланку. Мілошевич не встояв перед перспективою майбутнього повного економічного колапсу і під тиском різного роду «радників», «спостерігачів», «посланців» та «посередників» здався.

Аналогічно американці діяли і в Афганістані, відрізавши керівництво Талібану від більшості союзників та джерел фінансування. І колишні їхні покровителі та спонсори (знову через «радників», «спостерігачів», «посланців» і «посередників») виступили з пропозицією «викупити» у них країну для США. І керівництво Талібану за цілком помірну суму поступилося американцям Афганістаном. Таліби рантом «несподівано» утекли з Кабула, а президент Пакистану отримав від американців величезну матеріальну допомогу. Після введення американських військ кількість наркотиків, що вироблялася в Афганістані, збільшилася вдесятеро, і всі вони надходять у колишні республіки Радянського Союзу, розв'язуючи проблему депопуляції населення.

Ті ж американці перемогли Грак у 2003 році. І тут їх головною зброєю були не танки і ракети (як уже зазначалося), а продажна, американізована, «денаціоналізована» псевдоеліта.

Так було у більшості країн світу. Головна зброя США — це віртуальний американський спосіб життя та мислення, котрий вони змогли експортувати у більшість країн, а найголовніше — змогли впровадити у більшість сучасних політичних еліт.

Що таке сучасна еліта?

У нинішньому повсякденному житті ми спостерігаємо парадоксальну ситуацію: еліти різних країн конвергентуються, змішуються, їхні інтереси переплітаються. І навіть коли держави перебувають у стані війни, їх вище політичне керівництво чи частина його, як і колись, зберігають тісні