Володимир Іванович Савченко - Чорні зорі, Володимир Іванович Савченко

столами, давали керівні вказівки або скликали наради співробітників і викладали їм свої ідеї для виконання. Єдиним “науковим” приладом на їхніх столах був телефон…

А цей працює не лише головою, але й руками. Та ще й як! Два дні встановлював нове устаткування в мезона-торі, сам паяв і перепаював схеми, слюсарював. Все нове обладнання, що надходить в лабораторію, він сам пильно оглядає і налагоджує. Мезонатор і всі пристрої для вимірювання знає чудово, до найменшого гвинтика.

А вчора ми втрьох, Голуб, Сердюк і я, розвантажували з машин і встановлювали в залі десятипудові частини мас-спектрографа. Справді, молодець!

22 серпня. Перші досліди — перші розчарування…

Тиждень тому, хвилюючись, ми приступили до лабораторних досліджень. Всі зібралися біля пульта і в урочистому мовчанні дивились, як Іван Гаврилович, серйозний, у білому халаті, з трубкою дозиметра на грудях, вмикав мезонатор. Невгамовний Яшко шепнув мені: “Ну й обстановочка… Помолитися б…” Проте навіть Оксана не пирснула зо сміху, а тільки суворо глянула на нього.

Ось у перископі з’явився промінчик негативних мезонів. Голуб зійшов на місток, взявся за ручки дистанційних маніпуляторів, спробував, чи слухаються. Тросики, що разом із трьохметровими рухливими штангами зникали в бетоні, точно і м’яко передавали всі рухи його пальців на сталеві маніпулятори в камері. Ми внизу, у розтрубі перископа, побачили, як сталеві пальці підвели під мезонний промінь фарфорову ванночку з шматочком олова. Потім Голуб спустився вниз, глянув у перископ і наказав:

— Затемніть лабораторію.

Оксана засунула штори, стало напівтемно. Ми намагалися не заважати Голубу, який, не відриваючись від перископа, настроював промінь, і мовчки стовпилися біля розтруба. Призми передавали з камери синє всередині й оранжеве по краях сяйво, і воно якось дивно освітлювало наші обличчя. Було тихо, тільки стримано бриніли трансформатори, неголосно постукували вакуум-насоси та ще Сердюк сопів біля мого вуха.

Так минуло хвилин десять.

Раптом шматочок олова ворухнувся, — ми всі теж здригнулися, — і розлився по ванночці голубуватою калюжкою. Оксана, що сиділа позаду на стільці, тихо зойкнула і трохи не звалилася на мене.

— Розплавився! — зітхнув Голуб.

— Оце так опромінювання! — вигукнув Яшко.

Більше нічого не сталося. Олово протримали під пучком мезонів дві години, потім витягли з камери. Воно стало дуже радіоактивне і виділяло стільки тепла, що ніяк не могло захолонути.

Оце й усе. Власне, чому я був упевнений, що це відбудеться за першим разом? Сто елементів, тисячі ізотопів, величезна кількість режимів опромінювання… Здається, я просто над міру розпалив свою уяву.

12 вересня. Опромінили вже з десяток зразків: олово, залізо, нікель, срібло… І всі вони стали радіоактивні. Навіть тих стійких атомів з підвищеною кількістю нейтронів у ядрі, які одержували раніше, поки що немає.

А надворі закінчується чудове південне літо. З лабораторії видно голубий Дніпро і багатолюдні пляжі… Досліди, звичайно, затягуються до пізнього вечора, і ми, повертаючись до себе в гуртожиток, бачимо вгорі яскраві зорі на оксамитно-чорному небі. В парку тихо шелестить листя і сміються закохані. На головних алеях парами ходять чорняві кругловиді дівчата, яких нікому проводити додому. Яшко дивиться їм услід і трагічно зітхає:

— Отак і життя промайне…

Єдина наша втіха — це чудові, дешеві й смачні яблука, які продають на кожному розі. Ми їмо їх цілий день.

19 вересня. Уявляється: я працюю біля мезонатора. Під голубим пучком мезонів — кубик з опромінюваного металу… Ось він починає ущільнюватися, осідати, повільно, ледь помітно для ока. Метал, неначе лід, під мезонним променем зникає з ванночки, і замість нього на білому фарфорі залишається невеличка пляма — нейтрид!

Цікаво, якого кольору буде нейтрид?”

СКЕПТИКИ ТРІУМФУЮТЬ

“7 жовтня. Надворі золота осінь. Чисте, цілюще повітря. Скрізь — на деревах, на дахах будинків, під ногами — листя, жовто-зелене, коричневе, червоне… Блакитне небо, ласкаве сонце… Чудово!

А ми проводимо досліди. Опромінили вже майже половину елементів таблиці Менделєєва. Кілька днів тому одержали з кремнію стійкі нерадіоактивні атоми магнію і натрію. В них на один і на два нейтрони більше, ніж у природних. Хоч маленька, але перемога!

Ми з Яшком робимо аналізи зразків після опромінювання. Я — мас-спектрографічні, він — радіохімічні. Це в наших дослідах найкопіткіша робота.

— Голуб — хитрий жук, — сказав мені якось Яшко. — Навмисне заохотив нас, щоб ми працювали, як ішаки.

— А ти працюй не як ішак, а як інженер, — відповів я йому.

26 жовтня. Опромінюємо, робимо аналізи і знову опромінюємо. Стійкі атоми магнію і натрію, коли ми їх ще раз опромінили мезонами, також стали радіоактивними.

Негативні мезони, потрапляючи в ядро, дуже збуджують його, і воно стає радіоактивним. Ось у чому лихо…

24 листопада. На вулиці мокро. Дощі змінюються туманами, калюжі — рідкою грязюкою. Одне слово, не погода, а нежить.

В лабораторії теж якось сумно. Коли досліди нічого не дають, люди починають сумніватися в найочевидніших речах; вони перестають довіряти своїм і чужим знанням, один одному; у них з’являються сумніви навіть щодо справедливості законів фізики… В останні тижні Іван Гаврилович чогось нервує, прискіпується до найдрібніших неточностей і змушує робити досліди по кілька разів.

Опромінили всі елементи таблиці Менделєєва, крім радіоактивних. Останні опромінювати немає рації: вони й без того нестійкі. Стає нуднувато. В лабораторії всі, навіть Голуб, якось уникають вживати слово “нейтрид”

30 листопада. Мабуть, уся біда в тому, що мезони, якими ми опромінюємо речовини, мають дуже велику швидкість. Вони влітають у ядро, як бомба, і, звичайно ж,