Кхогендронатх Митро - Бхомбол-ватажок, Кхогендронатх Митро

від страшенної спеки. Зате до Манікпура було вже недалеко. Із заростів виглядали хатки. На луках паслися корови й телята. Пастух з гирлигою в руці біг за однією коровою і щось репетував на всю горлянку.

Прискоривши ходу, Бхомбол нарешті ввійшов у село.

Коло дверей першого ж будинку, біля огорожі, обплетеної гарбузовим огудинням, стояв жебрак і співав:

О Гірірадже,[19] коли ж ти Повернеш коханую Уму?[20] Я жити ні днини не можу Без її осяйного лиця.

«Бонг-бонга-бонг, — бриніла його ектара.[21] — Бонг-бонг-бонг-бонга, бонг-бонг, бонг!»

Бхомбол добре знав цю пісню. Постукуючи однією рукою в такт ектарі по батавському лимоні, який він і досі тримав під пахвою, Бхомбол почав стиха підтягувати жебракові: «О Гірірадже, коли ж ти повернеш коханую Уму…» Перед святом Пуджа від цієї пісні тремтіло небо над їхнім містечком.

Ідучи по вулиці, Бхомбол побачив в одному місці велетенський баньян. Багато років тому майданчик під деревом залили цементом. Тепер цемент потріскався, і крізь щілини виглядала цегла. З товстих гілок дерева, неначе гадюки, звисало коріння.

За баньяном був став. В одному кінці його росли лілії. Ставові, мабуть, було стільки років, як і баньянові. Цементові сходи, що вели до води, зовсім порозвалювалися. У ставу, весело галасуючи, купалися хлопчаки. Розгойдуючись на висячому корінні баньяна, вони стрибали у воду, підпливали до берега і знову вилазили на дерево.

Бхомболові було дуже жарко, йому теж захотілося скупатися. Та в нього не було чистої одежі. Хлопець вирішив, що він закутається в один край дхоті, поки другий сохнутиме.

Бамбукову палицю й лимон він сховав у дупло дерева, потім, підтикавши дхоті, поліз на баньян. Побачивши Бхомбола, хлопчаки оніміли від подиву. Хто це такий? Проте хлопець удав, що нічого не помічає. Він добрався до кінця товстого сучка, що звисав над водою, і спустився по довгому висячому кореню. Добре розгойдавшись, хлопець шубовснув посеред ставу і безслідно зник під водою.

Хлопчаки, вирішивши, що він утонув, злякано закричали. Та небавом метрів за десять від них із води з'явилася голова Бхомбола. Він випірнув, знову пірнув, знову випірнув, потім поплив голічерева, потім на животі…

Хлопчаки забули про купання, всі — хто з берега, хто з води, а хто, повиснувши на корені баньяна, — не зводили очей з Бхомбола.

Бхомбол у душі надзвичайно пишався такою увагою. Погляди всіх хлопців були прикуті до нього. Ніхто не зважувався поплисти з ним наввипередки. Не сказавши нікому й слова, Бхомбол повагом виліз на берег, витер краєм дхоті тіло й голову, потім викрутив його. В животі бурчало від голоду. Зараз хлопець був би радий тарілці пісного рисового супу, навіть без овочів. Одну б тарілку рису і дрібок солі. Та хто його нагодує? Може, він хоч лимоном затамує голод.

Згадавши про лимон, Бхомбол неквапливо пішов до дерева. Він засунув руку в дупло, але лимона там не знайшов — лишилася сама палиця. Хто ж його взяв? Хлопець знову понишпорив у дуплі. Ні, лимон зник! Дивно…

Бхомбол озирнувся довкола і побачив, що один хлопчак тікає з його лимоном у руці. Бхомбол кинувся слідом за злодієм. Хлопчаки ще не зрозуміли, що трапилось. Вони тільки бачили, що їхній Нело щодуху мчить берегом ставу, притискуючи до грудей стиглий батавський лимон, а за Нело женеться незнайомий їм хлопчина. Проте вони з галасом подалися за ними.

Хлопчаки вервечкою пробігли берегом ставу. Шлях ішов повз храм Лакшмі і Вішну,[22] далі починався ліс. Хлопчаки поминули храм.

Здавалося, Бхомбол от-от схопить злодія… Побачивши, що йому не втекти, злодюжка хотів закинути лимон у гущавину. Тієї ж миті Бхомбол схопив його за руку. Обоє важко дихали.

— Пусти! — сказав Нело, відсапуючись. Віднявши лимон, Бхомбол шарпнув хлопця за руку.

— Злодій! Украв мого лимона й тікаєш! — крикнув він.

Він задихався од швидкого бігу і не міг вимовити більше жодного слова. Від люті його великі очі витріщились і ладні були вискочити з орбіт.

Тим часом решта хлопчаків наздогнали їх і оточили з усіх боків.

— Що сталося? — спитав один. — Ти хто такий?

Не відповідаючи їм, Бхомбол знову шарпнув злодюжку за руку.

— Нащо ти вкрав мій лимон? — спитав він.

— Пусти руку, чуєш! — сказав Нело, посмілішавши в присутності товаришів. — Хіба це твій лимон?

— Ти що, написав на лимоні своє ім'я? — загаласували хлопці всі разом. — Пусти його!

— Ідіть геть! — сказав Бхомбол. — Нічого тут командувати, а то…

— Ой-ой! Куди ми потрапили! — залементував раптом один із хлопчаків. — Тут же мурашник… Ой-ой-ой! Пусти його, кажу, — додав він уже іншим тоном. — Бо дістанеш прочухана! — І він штовхнув Бхомбола.

Бхомбол не лишився в боргу і тріснув кривдника по щоці, аж виляски пішли.

Хлопчаки, як навіжені, з усіх боків накинулись на Бхомбола. Один бив кулаком, другий намагався вцілити його в лице, третій щипав, четвертий шарпав за одежу.

Діставши кілька стусанів, Бхомбол розлютився. Окрім дядька і шкільного вчителя, ще ніхто не насмілювався його бити. Він не міг такого стерпіти й заходився дубасити всіх підряд.

— Ей, Нело! — закричав хтось, бачачи, що доведеться скрутно. — Мерщій принеси з дому