Марія Михайлівна Романівська - Загнуздані хмари

Сонце було вже високо, а Галинка все ще не прокидалась. Чудернацькі сни бродили в її маленькій голівці. Галинці снились дощові краплі, про які так складно тлумачив їй нещодавно Мак.

Краплі ліниво пересувалися по небесних доріжках маленькими тонесенькими ніжками, несучи свої округлі черевця. Вони всі були в повітряних пухнастих шубках і ховали в їх кишенях свої ручки. Краплі йшли гордовито, задерши свої носи, не дивлячись одна на одну. Стикаючись між собою, вони, мов опечені, відскакували в різні боки.

Галинка летіла крізь юрбу крапель на якомусь круглому аеростаті. Краплі сердито зиркали на неї і доторкались до неї своїми холодними черевцями. Раптом в натовп краплин врізався промінь прожектора, і серед них почалась паніка. Краплі порушили свій правильний крок і заметушились, схопившись за свої черевця… Вони штовхались, бігали туди-сюди, злякано. кидались одна одній в обійми. А прожектор одразу намацав аеростат і засвітив Галинці просто в очі.

Вона прокинулась від зухвалого сонця, яке вперто будило її, і засміялась своїм снам.

— Ну й приснилося! Таке смішне!

Годинник над ліжком показував дуже пізній ранок — чверть на одинадцяту. І Галинка прожогом стрибнула з ліжка. Безсовісні краплі! Вона проспала через них навіть свій сніданок у їдальні Палацу дитини, а дід, мабуть, давним-давно пішов на поле!.. Коли б мама була вдома, Галинка б мала догану, мама дуже не любить таких неполадок. Швидко одягнувшись і вмившись, Галинка побігла до кухні, щоб приготувати собі сніданок.

Вона запалила газ і, нагрівши сковорідку, розбила яйце, щоб зробити з нього смачну яєчню. Коли це воно вислизнуло з рук і жовтою жабкою плюхнулось на чисту підлогу.

Просто перед Галинкою на стіні повз величезний павук-хрестовик. Ці «милі» істоти ніби змовились переслідувати Галинку. Треба було принаймні запобігти намірам цього нахаби пролізти до Галинчиної кімнати.

Дівчинка озброїлась мітлою і почала підкрадатись. Павук заметушився і швидко поліз вперед по мітлі. Це був зовсім непередбачений маневр. І Галинка, зойкнувши, впустила мітлу, зробивши нею яєчню ще з другого яйця.

Мабуть, переможена у війні з павуком, Галинка мала досить кумедний вигляд, бо з відчиненого вікна залунав веселий сміх. Дівчинка повернулась і побачила Мака з Мухою на плечі, що заглядав до кімнати.

Але присутність близького ворога настільки стурбувала Галинку, що вона не образилась за цей сміх.

— О! — запищала вона. — Лови його, а то він полізе до спальні!..

Мак і Муха весело стрибнули в хату, виявляючи цілковиту готовність ловити кого завгодно.

— Я бачив, як ти націлювалась, — сказав Мак. — Швидше кажи, що це за мерзотник!..

— О! — простогнала Галинка. — Це знову павук!

Мак з допомогою Мухи знайшов страшного ворога і викинув його геть у садок. Але, врятувавши Галинку, він почав серйозно докоряти їй за цей страх перед павуками. Це ж просто сором боятись такої малої, зовсім нешкідливої, а часом і корисної істоти. Ну, яка вона піонерка!

— А я не можу, — зітхнула Галинка. — Боюся й край!

— Я цьому не вірю, — заперечив Мак. — Це залежить від тебе. Захочеш — і все зможеш!

— Я тобі розповім, як це почалося, — сказала Галинка. — Коли я була, зовсім малою і татко ще був живий, ми жили на Кобеляччині. І от там водились земляні павуки. Вони жили в нірках — такі страшні, здорові і пузаті. От якось я була сама вдома. Кілька павуків залізли до хати, а там і до мене на ліжко. Один почав гуляти по ковдрі, і я страшенно злякалась.

— Агу-у-сеньки, маленятко, — насмішкувато протягнув Мак. — Лізе бука страшна, лапками ворушить, от-от з'їсть!

— Тобі смішно, — зітхнула Галинка. — А далі була велика морока. Один павук вкусив мене, він був отруйний. Я дуже хворіла, і от з того часу…

Вона запросила гостя до хати, а сама, незважаючи на опір Мака, почали готувати урочистий сніданок. Коли, Мак за десять хвилин вийшов на затишну маленьку веранду, там уже на маленькому столику чекали яєчня, кофе з вершками і величезні веснянкуваті полуниці завбільшки з яблуко.

— Як тут у вас гарно! — сказав Мак.

Навколо і справді було гарно. Будинки колгоспників були розташовані просто в чудовому садку. Дерева й квіти облямовували посипані піском стежки. Але в повітрі відчувалась шалена спека. Посуха не давала літу пишно розквітнути. В поросі, знеможені від спраги, декоративні рослини вздовж вулиць мали вигляд хворих.

— Якби не посуха! — зітхнула Галинка. — Усі тільки й мріють про дощ. Хліб же якраз мусить колоситись! Дідусь каже, що коли б пішли дощі, ми мали б багатий урожай. А поливати тяжко. Річечка висохла. І колодязі сохнуть. Хоч би вже дощ!..

— Дощ буде незабаром, — упевнено сказав Мак, продовжуючи з апетитом їсти полуниці.

— Та хоч би, — знову зітхнула Галинка, — а то ж у нас всі кажуть, ніби насувається якась така страшна посуха, що спалить усе живе.

— Правда, — підтвердив Мак. — До нас іде незвичайна, як-то кажуть, рекордна посуха. Такий «приємний» гість, на щастя, може завітати тільки раз у тридцять — тридцять п'ять років. З цією посухою боротися дуже важко! За кілька годин її супутник — страшний суховій — кожну травинку обертає на суху солому.

— Ой! — скрикнула Галинка, покинувши їсти. — То він і квіти мої спалить? І все?

— А ми ж на те й потрібні, щоб рятувати радянські лани від такого лиха. Якщо ми створимо зараз у вашій області смугу добрих дощів, ми врятуємо і вас, і всю ту частину країни, якій загрожує ця страшна посуха. Суховій зустріне вогкий повітряний бар'єр, а це для нього — найгірше, він собі принишкне і… втратить весь свій запал!

— А ви нас не підведете? — з сумнівом у голосі запитала Галинка.