Володимир Опанасович Обручев - Оповідання

Нас, звісно, зацікавила і температура моря Марса.

Повернувшись з чагарників на берег, ми провели вимірювання і переконалися, що морська вода також була тепла і мала 20°, тоді як температура повітря у тіні в ясний сонячний день досягала лише 10°.

З пляжу ми побачили неподалік червоні горби і попрямували до них, оскільки чагарники камчатського типу, населені рохкаючими чотириногими, не становили вже великого інтересу. У міру наближення до горбів хащі ставали все рідшими й нижчими. Відтак почалися суцільні піски. Це були барханні гряди з ясно-червоного дрібного піску, що зверталися пологими навітряними схилами у бік морського берега і здіймалися в протилежному напрямі поступово все вище. Ми піднялися по навітряному схилу барханної гряди на її гребінь і побачили попереду такі самі дюни, або бархани, одну гряду за другою. Очевидно, вітри наполегливо дмуть тут від берега моря углиб краю. Можна було уявити собі, які тут бувають пилові бурі в непогожі дні зимового півріччя.

Рослинність на барханах була відсутня, лише вдалині подекуди виднілися окремі жмутки трав і дрібні колючі кущики. Оскільки день хилився вже до вечора, ми рушили назад.

Повернувшись до місця висадки, ми переправилися водою до ракети, повечеряли, обмінялися враженнями, записали їх, кожен зі своїми коментарями, і лягли спати.

Доба на Марсі — на півгодини довша від земної. За ніч ми встигли добре відпочити. А зранку, підкріпившись, стали готуватися до подальшої подорожі.

Ми попливли в ракеті по морю. Краєвид спочатку мав той самий характер — уздовж берега тягнулися чагарники камчатського типу. Ми вивчали їх з вікон нашого снаряда, який плив уздовж берега на деякій віддалі, там, де була достатня глибина.

Але в чагарниках з’явився розрив; звідси на північ тягнувся широкий канал, облямований з обох боків тими-таки деревами.

Ми повернули і поволі попливли каналом, стежачи за глибиною води, щоб не наштовхнутися на мілину. У воді виднілися риби різної величини і забарвлення, невеликі черепахи, а поверхнею плавали чорні птахи. Останні при нашому наближенні квапливо злітали, та наш зоолог устиг визначити, що вони більше схожі на птеродактилів, тобто літаючих плазунів крейдяного періоду. Впадали в очі їх великі голови, зубасті дзьоби і важкий пурхаючий політ, мов у кажанів; тіло їх було вкрите радше дрібною лускою, аніж пір’ям. Вони швидко плавали і, пірнаючи в гонитві за рибою, йшли майже цілком під воду. Але напередодні ми бачили в чагарниках справжніх птахів, відтак можна було виснувати, що на Марсі орнітофауна різноманітна.

Канал то сильно звужувався і мілів, то розширювався і поглиблювався. Ми не помітили слідів, які свідчили б про штучне його походження. Припущення про те, що канали на Марсі створені розумними істотами, наразі не підтвердилося. Обидва береги каналу були покриті чагарниками, листя яких спускалося до поверхні води. У бінокль ми розгледіли, що ці зарості вкриті крупними ягодами.

Канал незабаром так звузився і обмілів, що було дуже ризиковано рухатися далі. Ми повернули назад і випливли знову на обшир моря. Тут ми попливли старим напрямом. За годину чи півтори зарості на березі стали рідшати. Серед них з’явилися червоні піщані горби, а потім почалися суцільні піски, подібні до бачених напередодні, з барханними грядами. Ці безживні гряди все більше підвищувалися з віддаленням від морського берега. Ми пливли уздовж берега цієї пустелі години зо дві і, не помічаючи ознак зміни ландшафту, вирішили закінчити цим наше рекогносцирування поверхні планети.

Можна було виснувати, що на Марсі зустрічаються лише три ландшафти: неглибокі моря, населені рибами, черепахами і птеродактилями; чагарники дерев камчатського типу, населені чотириногими декількох видів і птахами; нарешті, абсолютно пустельні сипкі горбисті піски. Біля обох полюсів можна було припускати ще снігові поля, майже зникаючі влітку.

Крупних нерівностей рельєфу у вигляді гірських ланцюгів і нагір’їв ми не зустріли. При обльоті планети вони також не траплялися нам на очі. Можна думати, що поверхня Марса давно вже вирівняна процесами ерозії. Єдині нерівності — це барханні гряди пісків, наметені вітрами.

Слід зазначити, що вода в морях Марса всюди, де ми її куштували, була майже прісна, так що її вільно можна було пити; у каналі вона була цілком прісна. Канали, ймовірно, отримують воду з танучих полярних снігових полів. А у чагарниках збирається волога, яка конденсується в барханних площах з повітря завдяки різкому зниженню температури вночі навіть у літню пору. Це зниження ми відчули протягом ночі, проведеної на морі. Була середина літа, а після заходу сонця температура повітря впала до 2–4°.

Доводиться думати, що життя на планеті, представлене мало різноманітними формами тварин і рослин, обмежене площами чагарників, що зігріваються підземним жаром, який піднімається з глибин, розповсюджуючись також на прилеглі мілкі моря. Охололі ж ділянки поверхні планети перетворені процесами вивітрювання в безплідні піщані пустелі. Сильні коливання температури на цих площах сприяли цим процесам.

Згадаю ще, що з двох супутників Марса — Фобоса і Деймоса, дуже маленьких і близьких до планети, ми бачили лише одного — у вигляді досить яскравого невеликого місяця, який швидко переміщувався по небу і сходив на заході. Наш астроном повідомив нас, що щільність Марса всього 3,8, тобто менша від земної (5,5), і тому можна думати, що металевого суцільного ядра ця планети зовсім не має або ж воно дуже маленьке. Величезний розвиток піщаних площ відповідає цим особливостям внутрішньої будови планети.

Увечері другого дня, бачачи нашу Землю перед собою на небосхилі, ми знялися у зворотний переліт, який закінчився цілком щасливо.

1950

Експедиція Академії наук щасливо повернулася з острова Врангеля і привезла до Москви у величезному ящику-холодильнику труп мамонта, добутий на березі острова. Цей ящик доправили з вокзалу в Палеонтологічний музей Академії, що знаходиться на Калузькій вулиці, в Нескучному саду, поряд з ділянкою, відведеною для піонерів.

У саме приміщення музею ящик не