Семен Дмитрович Скляренко - Пролог

Наблизилась моя мета. Я став на грані. Перед собою я побачив простори. Захоплювало дух!

Що з того, що Стелла так гостро сприймає музику? Вона ще молода і не розуміє, який широкий шлях стелеться перед нею.

Завдання було тим величніше, що вона росла й мала творити в нову еру, в нові часи. Вона мала дати багато класові переможців. Цей клас мав свою музичну спадщину — пісні, яких співали робітники, виконуючи тяжкі роботи на своїх гнобителів, пісні знедолених матерів, бурлак, пісні смутку. Та ще пісні, що кликали до боротьби.

Але мало ще було створено нових пісень, пісень перемоги. Музику треба творити довгими роками. Перед нею — Стеллою, дитиною нового часу — відкривався величний шлях. Перед нею був простір для роботи, для шукань. Вона щаслива, що живе в такий час. І надто молода, щоб збагнути велич часу й силу свого таланту. Це мало прийти пізніше.

А поки що я був радий, що маю таку дочку.

І ще більше було моє щастя, бо успішно закінчувались досліди в інституті. Дочка йшла до опанування вершин музики, я впевнено йшов до розгадки першого й найголовнішого — білка.

Ми вже зробили в інституті тисячі дослідів, мали вже в лабораторіях дипептид, трипептид, тетрапептид — все більше й більше кислот ми сполучали.

В лабораторіях, здавалось, зробилось тихше. Біля мене були весь час Ліда й Гордій Семенович. Радість перемоги горіла в очах Ліди, тривогою був сповнений Гордій Семенович. Він усе боявся, хоч, на мою думку, боятись далі нам зовсім не доводилось.

Тихо було в лабораторіях. Усі намагались мене не турбувати, з’являлися тоді, коли я кого просив, а так здебільшого я нікого й не бачив. Я ніби один працював в інституті, хоч знав, що в кожному корпусі, в кожному залі є мої помічники, — навколо мене цілий колектив.

Гордій Семенович з усієї сили намагався мені допомогти. Він ходив по інституту, щодня бував у кожного співробітника, всім цікавився, до всього допитувався. Жоден дослід не минав без його участі, або ж він дізнавався про наслідки — чи то робив його я, чи мої помічники.

Це були напружені дні. Все частіше й частіше здригалося серце. Скупчувалась нервова сила. Від тетрапептида ми пішли далі — одержали поліпептид, сполуку багатьох амінокислот, що своїми властивостями дуже нагадувала білок.

А ввечері того дня я зібрав усіх співробітників інституту. Лави великої аудиторії були заповнені. Ліда, Гордій Семенович, всі професори, аспіранти, навіть дочка Стелла, Талісман і Мазуракі прийшли на збори.

— Сьогодні вранці, — вийшов я до пюпітра, — ми мали поліпептид. Сьогодні ввечері ми маємо новий вид білка. Завдання розв’язане!

До лабораторії зійшлись кращі вчені країни. На літаку прилетів здалеку, з наради колгоспників, секретар крайового комітету партії. Створена була комісія в складі двадцяти двох чоловік. Комісія мала зробити аналіз білка, і, коли ввечері дасть позитивну оцінку винаходу, ми зможемо сказати, що штучний білок маємо.

Усі напружено, нетерпляче чекали вечора. Навіть Вікентій Талісман покинув свою вежу і сидів у садку, немов йому вже не треба було вартувати свої світи, а охоронець книгозбірні Мазуракі був з ним, наче і йому далі нічого було пильнувати книг. Вони вдвох то сиділи на лаві в садку, лагідні й спокійні у своїх білих старомодних кителях і крислатих брилях, то, як два брати, ходили по алеях і роздивлялись пишні квіти, яких вони немов раніше не бачили, дарма що кожного дня повз них ходили.

Ліда була святкова, урочиста. На ній барвистий, празниковий одяг. На грудях — біла велика квітка. Я поспішив назустріч, коли побачив її десь далеко в алеях парку. Я взяв її руку, дивився в запалені радістю й зігріті перемогою очі.

— Веселий день! — сказала Ліда, — Такого дня ще не було в моєму житті.

Вона була молода, брала участь у великому винаході наших днів.

— І в мене веселий день, — відповів я. — Я певен за успіх аналізу. Ми досягли мети.

Радість моя була невичерпна. Справа не тільки в білкові. Увечері на концерті, влаштованому спеціально для музикантів і мистецтвознавців, мала виступати Стелла. Найкращі знавці музики в країні слухатимуть увечері Стеллу і скажуть своє слово про її талант.

Я теж хотів бути на концерті, щоб остаточно переконатись у музичних здібностях дочки. Але як це зробити? В інституті були чужі люди, там ішли досліди над штучним білком, перевірялась наша робота — робили аналіз. Годинник відбивав хвилини реакцій на синтезований білок. У банках відбувались складні зміни. Там розпадався створений нами білок, і я мусів бути в інституті в ту хвилину, коли буде готова формула розпаду. Але в цей час мав відбутись і концерт.

Радився з Гордієм Семеновичем. З ким, крім нього, я міг про це говорити? Він уважно мене вислухав.

— Неодмінно ідіть на концерт! Вам треба там бути! Хіба можна, щоб батько не був на концерті своєї дочки в такий відповідальний вечір? На першому великому концерті!

— Але ж тут зібралися вчені, всі хеміки країни? Вони ждуть, і я повинен разом із ними ждати.

— Їм треба ждати. Їм треба перевірити. А ви нічим не можете вплинути на успіх аналізу. Все буде, як ми й передбачаємо. Вони матимуть бездоганний аналіз. Ви ж повинні бачити успіх своєї дочки. Та, нарешті, — закінчив він, — ви можете сказати їм про це. Що ж тут дивного? Всі препарати готові. Ваші помічники на місцях. Вам треба відлучитись на годину на концерт дочки. Нехай вибачають, але ж не в кожного така донька, як у вас.

— Та й я весь час буду тут, — заспокоїв мене Гордій Семенович. — Ні на хвилинку нікуди не піду. Ви можете бути певні, що я докладу всіх сил…

І правда. Чим я міг вплинути на аналіз? Усе було готове. Лишалось тільки стежити за аналізом. Доповідь я вже зробив. Шляхи моїх шукань зрозумілі. Вчені прибули для того, щоб зробити аналіз.