Антон Віталійович Санченко - Земля Георгія

такі церемонії. Зателефонувати до машини і скомандувати: «Радар на товсь,[5] положення один». Механік клав трубку, йшов на інший бік машинного відділення і перемикав пакетний вимикач у положення «один». Повертався до телефону й доповідав: «Положення один». Тоді штурман вмикав перемикач безпосередньо на радарі й знову гукав у машину: «Радар на пуск, положення два!». Механік знову клав трубку, човгав через усю машину і клацав масивним пакетником на цифру два. І вже можна було нічого не доповідати, радар оживав і починав вимальовувати на екрані візерунки берегів та зустрічних пароплавів. Хоча мені й дивно, що ніхто при цих процедурах не кричав у мікрофон: «Поїхали!».

Я написав інструкцію окремо для штурманів, окремо для механіків і вивісив поблизу радара та блока живлення. Коли через рік знову у справах потрапив на «Кішку», на якому вже був геть інший екіпаж, я побачив незмінними і свої інструкції, і свій «тимчасовий» пакетник, і навіть побачив знову повністю процедуру «запуску радара на орбіту». Наступники внесли лише одне вдосконалення — подовжили шнур мікрофона, і тепер механік човгав через машину лише один раз. Ось так зароджуються флотські традиції. Вже ніхто не знає, чому воно так сталося. Вже ніхто не пам’ятає, що це було тимчасово, що треба викликати ремонтників. «Тимчасове — найбільш постійне!» — головне гасло моряків. А що замість хитрої релюхи працюють циркачі, то кому яка різниця.

Ви знаєте, до речі, що космонавти на Байконурі ще й досі їздять до своїх кораблів автобусом ЛАЗ і не хочуть жодних мерседесів, бо ЛАЗ — щасливий. Він Гагаріна до історії людства підвозив. Той же принцип. Працює — не чіпай!

Натхнення і часу мені вистачило на вказаний капітаном мінімум апаратури. А азарту, який замість досвіду, — навіть на максимум. За пару тижнів я зробив це. Останнім я відремонтував німецький ехолот, назву якого забув. «We did it!» — кричать у таких випадках герої голлівудських фільмів. А я не з крикливих. Я просто пригадував Конрадове «Зроби це або помри» і думав, що помирати мені ще зарано.

Ви розумієте, що з того Поті мені вже ультрафіолетово, якого капелюха носить мій капітан? Оце тільки зараз подумалось: може, той капелюх Атамаса теж був щасливим, як гагарінський ЛАЗ?

* * *

Але більше за все в оповіданнях мені подобається те, що ніхто не примушує в них писати «у цьому оповіданні пронумеровано й прошнуровано двадцять три аркуші» і скріплювати те печаткою портового нагляду, щоб ніхто не мав змоги видрати невдалу сторінку і переписати історію «Петра Кішки» так, як йому заманеться. І я, не змигнувши оком, гортаю сторінки на три тижні назад, і «Кішка» щойно відійшов від заводського причалу і лише прямує до Керчі, щоб прийняти на борт тралове спорядження, аварійний інвентар та запаси перед рейсом на Поті. До речі, усі суднові журнали зберігаються в архівах тридцять років, чого не скажеш про оповідання.

* * * Час мандрувати Час іти Збери-но речі, моя люба, На нас чекають всі світи Може, хто й не зна, Але ти моя Час вирушати Час іти Біла кішка, чорний кіт Час відправлятись Відкинь вагання Візьми зубную щітку, люба, Візьми багаж та сподівання Час йти на борт І час до дії Спакуй зубную щітку, люба, Спакуй манатки та надію Ти не зітхай Уже нема часу на чай Час вирушати Час іти Нам потрібен лише транспорт Щоб рушити…

Не знаю, що писали в судновому журналі штурмани. Я ж записав: 16–05 мск. Вийшли з п. Херсон. Вахту відкрив ШРМ такий-то.

ШРМ — це радіоскорочення для підпису начальника радіостанції. Радіооператор би підписувався ОП. Що не кажи, а приємно все ж таки вперше виводити в журналі оте ШРМ. Мені належало прийняти однодобовий та тридобовий прогнози погоди з Одеси і передати до Керчі написану капітаном радіограму про те, що ми вийшли з Херсона й ідемо на Керч. Очікуваний час прибуття (ЕТА) до Керчі 23-го 17–00 мск. Моряки дуже забобонні люди. Чи навпаки — реалісти. Вони ніколи не стверджують, що будуть у Керчі за дві доби. Вони навіть в усному мовленні неодмінно кажуть: «Сподіваємося бути».

Я записав обидва прогнози до журналу обліку вхідних радіограм і відніс на капітанський місток. За прогнозом виходило, що в нас є дві відносно спокійні доби зі швидкістю вітру 12–17 м/сек та висотою хвилі 15–20 дм, щоб проскочити в Керч. Ось на третю добу по районах 222 та 333 передбачалося підсилення вітру до штормового, тож ми мали поспішати. Потім я увімкнув