Кірстен Бойє - Скоґландія

Ярвен глибоко і якомога тихіше вдихнула повітря. Невеличка пухкенька жіночка, задерши вгору підборіддя, велично всміхалася.

— Потім я ще потренуюся вдома в передпокої! — сказала вона. — Але ж і здивую я свого Карла!

— Я ж бо ще минулого разу казала вам, що непогано було б, певна річ, якби ви якось привели з собою й чоловіка, — промовила мама й, помітивши Ярвен, на мить поморщила чоло. — А тепер, коли він став головою Об’єднання громадян… Адже йому доводиться частіше бувати на людях, і трохи походити на курси, люба пані Шнеделер…

— Я й сама завше кажу йому про це! — вигукнула пухкенька пані Шнеделер і важко впала на один із потертих готельних стільців. (Не поведінка, а казна-що! Сідати треба повільно, випроставши спину.) — Але мій Карл…

— А тепер, пані Шнеделер, потренуймося ще раз! — сказала мама, і на вустах у неї, попри її рішучий голос, знову з’явилася привітна усмішка. — Як ми сідаємо, коли чоловіка, який би нам допоміг, поруч немає?

Ярвен обережно постукала в дверну лутку й спитала:

— Можна, я на хвилинку вас перерву?

Пані Шнеделер повернула голову й вигукнула:

— О, Ярвен! — Голос її пролунав доброзичливо, навіть лагідно. — Ти завше така чемна! Така вихована! — І подала Ярвен руку.

— Але ж не з-за столу й не через плече, пані Шнеделер! — нагадала мама. — Що там таке, Ярвен? Невже конче було нас переривати?

Ярвен опустила очі.

— Я хотіла тільки спитати, чи не можна мені пополудні… — почала вона. — Біля школи були кіношники…

— Кіношники? — не зрозуміла мама. Вигляд у неї був тепер майже переляканий. — Які кіношники?

— Вони хочуть влаштувати кастинг, — проказала Ярвен. — Відбір на ролі у фільмі про молодь. І я подумала собі…

— Кастинг?! — скрикнула пані Шнеделер. — Ой, як цікаво!

— Про це не може бути й мови! — заявила мама, так ніби й не чула, що сказала пані Шнеделер. — Ти зрозуміла, Ярвен? Я тобі забороняю! Це так вульгарно! Навіть не думай мені про таке!

— Але ж звідки тобі знати, вульгарно це чи ні!? — вигукнула Ярвен.

Досі їй до всього цього було взагалі байдуже. Звичайна цікавість. Та й то, власне, лише через те, що туди йшли всі. А також, звичайно, через Тіну.

Та раптом вона відчула, що має піти на кастинг неодмінно.

— Дев’яносто відсотків усіх фільмів вульгарні, — заявила мама. — І цим сказано все, Ярвен, ти мене зрозуміла. Пані Шнеделер, люба…

Ярвен відчула, як у ній наростає лють, але заперечувати не стала. («При чужих людях ніколи не сперечаються».)

Пані Шнеделер зітхнула й, усміхнувшись до Ярвен, промовила:

— Твоїй матері, либонь, краще знати! — І показала на тарілку, що стояла перед нею на столі. — А сьогодні ми вчимося їсти салат! Їсти салат — це так складно! Але ти вже, певна річ, умієш, еге ж, Ярвен?

Ярвен спробувала всміхнутись, як це робила мама, й дипломатично відповіла:

— Мама мене вчить.

Пані Шнеделер кивнула головою й сказала:

— Я порекомендувала твою матір тепер уже трьом жінкам. Ми з ними разом ходимо на боулінг. Розповіла їм, скількома всілякими манерами їй завдячую.

Мама перевела погляд на Ярвен і промовила:

— Сьогодні прийду знову пізніше. Конче треба додатково попрацювати з однією клієнткою. Вечерю розігрієш собі сама. Повернуся годині о дев’ятій — пів на десяту.

Ярвен кивнула головою й сказала:

— До побачення, пані Шнеделер! Салат — і для мене проблема! — І причинила за собою двері.

У вестибюлі адміністраторка саме хукала на свої нігті.

— І як тільки вона витримує! — промовила жінка, не підводячи голови. — Твоя мати. Щодня оці неотеси й невігласи.

Ярвен знала, як мала відповісти. Мама нагадувала її про це вже не раз.

— Мама залюбки навчає манер і правил поведінки людей, які в житті чогось досягли, — сказала вона. — Адже в демократичній країні з однаковими можливостями для всіх часом буває так, що успіху досягають і люди, котрих замолоду до цього ніхто не готував, а тепер їм раптом доводиться виконувати представницькі функції.

Адміністраторка іронічно посміхнулася й відказала:

— Ти про це знаєш, і я про це знаю. Та поки вона заробляє собі цим на життя, то чом би й ні?