Костянтин Матвієнко - Відлуння у брамі

іншу перешкоду й таким чином вкаже нам місце перебування контейнера. А от далі — вже справа Ваших охоронців. З моменту, коли ми знатимемо, де контейнер, я поверну Олега сюди, Ви ж, за допомогою своїх головорізів, подбаєте, щоб сюди повернувся і контейнер. І пам’ятайте, що препарат дуже дорого коштує, тому з можливими втратами з будь-чийого боку можете взагалі не рахуватися. Вам усе зрозуміло?

— Так! — товстун позадкував до дверей.

Коли клацнув замок, Людмила, з огидою глянувши на щойно зачинені двері, сказала:

— Про сейф він нам збрехав.

— Чому? — Тед підвів погляд над монітором.

— Ніколи не повірю, щоб він не перелічив грошей та коштовностей, знаючи, що його сейф відчиняли. Та й скажи: яким чином водій потрапив до офісу у неробочий час? Бреше Йосип, мов шовком шиє. Портфель із контейнером у нього поцупили в якийсь інакший спосіб.

— А може, він його сам привласнив?

— Ні, у цьому разі ми його більше не побачили б. Щось украсти в самого Шахсуварова — і нахабно лишатися в нього на виду? Для цього треба бути занадто сміливим і дурним водночас, а Йося ні те, ні інше!

* * *

Олег упевнено йшов набережною Дніпра. Він не розумів, куди й навіщо прямує, але достеменно знав — має важливу мету. Про це йому сказав Порадник.

Прокинувшись у лабораторії, парубок майже одразу збагнув, що у його тілі є ще хтось. Спочатку присутність підселенця була майже непомітна. Він виявляв себе лише у ненав’язливих порадах: «поглянь сюди», «візьми це», «піди туди»… Але Олег швидко усвідомив, що йому приємно, а головне — корисно слухатися невидимого друга. Коли хлопець робив те, що підказував невидимка, то фізично відчував радість і піднесення — кайф, одним словом. В Олега не було потреби думати, непокоїтися чи перейматися будь-чим. Він вважав, що сам вигадав це ім’я — Порадник. Сьогодні, після того, як Транихиїл почаклував над комп’ютером, Порадник сказав Олегові, що тепер вони завжди житимуть разом і що сенсом такого співжиття є Служіння. До Олега повернулися усі звичні бажання та настрої. Парубок став схожим на себе колишнього — курваля за викликом. «Тандем відбувся», — згадалися чомусь Транихиїлові слова. І він знав, що це дуже добре! Це суперово, і просто «вау!», коли у тобі одному насправді живе аж двоє. Це сила! Лише якийсь окраєць свідомості нишком, але твердо опирався цій ейфорії.

Олег оком досвідченого знавця позирав на вродливих дівчат, які йшли йому назустріч цілими отарами — весняної пори на Дніпропетровській набережній їхня концентрація на метр квадратний найбільша в Україні. Підійшов був до ятки, де у холодильнику стояли пляшки та банки з пивом, але Порадник заборонив вживати алкоголь, — і хлопець, звісно, задовольнився морозивом. А от проти того, щоб випалити сигарилу Порадник не заперечував.

Пихкаючи ароматним димком, вони підійшли до мосту, який веде на Монастирський острів. Спочатку Порадник повів Олега до храму, що, наслідуючи знамениту церкву Покрови на Нерлі[6], прикрашає високий мис. Потім — у протилежний бік, до нудистського пляжу. За кущами на пляжі парубок побачив кілька оголених постатей, серед яких лише дві — дівчина та хлопець спортивної статури — виглядали цілком естетично і природно на тлі свіжої зелені та блакитної води. Іншим ліпше було б не оголюватися.

Відзначивши це разом із Порадником, Олег за його наказом пішов до краю води. Щось дивне відбувалося із підселенцем: він раптом примусив парубка бігти до верхнього краю острова, тоді миттєво розвернув у зворотний бік. А потім…

Голі відпочивальники повибігали на берег й почали голосно репетувати та вимахувати руками, показуючи на воду.

— Людмило, йди сюди! — у голосі Транихиїла звучало здивування. — Дивися!

— Він що, купатися поліз? — жінка із подивом дивилася на екран монітора. — Так ніби рано ще — вода холодна.

— Програма-закляття має власну свободу волі, і вона веде його…

Цієї миті пролунав дзвінок мобільного. Транихиїл схопив трубку й почув голос Йосипа. Той захлинався жахом:

— Він хоче втопитися!!!

— Йосипе, біс Вас забирай, Олег не може втопитися чи якось інакше накласти на себе руки. Програма-закляття наділена базовим інстинктом виживання за будь-яку ціну. Поясніть, що відбувається! — гаркнув Транихиїл.

— Він прямо в одязі шубовснув у Дніпро й поплив на середину річки. Його вже зносить сильною течією. Ми не передбачали такого повороту подій і не маємо під рукою моторного човна чи катера, щоб плисти за ним.

— У ресторації «Леонардо» є гелікоптер. За будь-яку ціну умовте господаря, щоб він Вас…, ні, не Вас — мене — якомога швидше підняв у повітря. Ми відстежимо його рух згори. Твій екс-курваль узяв слід, — переможно вишкірив зуби Транихиїл.

3. На козацькій яхті

Весняна вода була холодною, течія — стрімкою, але це не заважало Олегові ясно бачити перед собою мету — білий корабель, що стояв на якорі ближче до лівого берега Дніпра. Вже можна було прочитати назву судна, виведену золотавими літерами на борту, — «Спас». Порадник в Олеговій голові заходився нетерпляче підганяти його, але на фарватері течія різко посилилася і плавця почало зносити. Він скинув черевики, зірвав із зап’ястка барсетку, які стали заважати. Та намоклий одяг все одно тягнув хлопця