Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

з’їжджаючись на шалених швидкостях. Тому дорожній гном Гролик не звернув уваги на щойно прибулого, який промайнув повз нього на мотоциклі, — дорожнього гнома харлея. Усі мотоциклетні дорожні гноми звалися харлеями, а дражнили їх шмарлеями. Гролик не помітив би того харлея-шмарлея, коли б той не прокричав йому, проносячись поряд:

— Це ти, Ріпко?

Отаке прогорлав дорожньому гному Гролику якийсь зухвалий новоприбулий гном-шмарлей.

Шмарлеї захоплювалися двоколісними машинами й швидше обирали поїздку на мопеді чи велосипеді, ніж на найновішому «Майбаху».

Зате коли харлеям траплялися оті божевільні гонщики — Великі мотоциклісти-байкери, — то харлеї теж збивалися в зграї і могли подорожувати з ними разом протягом місяців не розлучаючись. Може, тільки харлеї з усіх дорожніх гномів не вважали, що Великі, тобто люди, всі на один копил, і так подорожуючи звикали не тільки до мотоциклів, а й до водіїв. А крім того, гноми-харлеї були найдружнішим маленьким народом серед гномів.

Гном Гролик вельми здивувався, чого це незнайомець — нехай і з породи ненормальних гномів-шмарлеїв — звернувся до нього так запанібрата. Він розгублено озирнувся, однак гнома харлея вже не було видно. Той промчав ліворуч на своєму мотоциклі. Звісно, на мотоциклі, на чому ж іще ви сподівалися зустріти гнома-харлея?

«Взагалі, гноми-шмарлеї, вони всі якісь із привітом, — ображено думав Гролик. — Чому він гукнув до мене — „Ріпко“?»

— Я не Ріпка. Я — Гролик! — закричав гном.

Харлей озирався й горлав іще щось, але що саме, Гролик не чув. Він подумав, що гном-шмарлей кричить щось прикре, й образився.

Кінець фрази віднесло зустрічним вітром — шмарлей умчав, і його слова теж. Не почув їх дорожній гном Гролик. А ось слова банника, котрий його нагнав, збили з пантелику. Банник мчав мостом навздогін Гролику й почув слова шмарлея, які прослухав Гролик.

— Ух ти! — заздрісно крикнув банник Ґансі. — Та ти везунчик!

Везучим гном Гролик себе не вважав. Особливо сьогодні.

Однак той банник явно щось знав. Тому Гролик посунувся й дозволив баннику застрибнути на його машину. Той стрибнув, послизнувся, мало не загудів під колеса й нарешті всівся.

— Ага, — заздрісно продовжував Ґансі, — вітаю!

— Із чим? — здивувався Гролик.

Банник здивовано зміряв його поглядом і сердито додав:

— Сам знаєш, із чим — із привітом!

— З яким привітом? — дивувався й далі гном Гролик.

— Ти що — глухий? — знов здивувався банник. — Гном-шмарлей привіз тобі від когось привіт і грамотку.

— Від кого? — відчайдушно закричав гном Гролик.

— Оце вже я не дочув, — зізнався банник з жалем. — Може, той шмарлей ще повернеться?

— Агов! — гукнув гном Гролик. — Хто бачив, на чому приїхав гном-шмарлей?

— Здається, на «Харлеї», — нагодився шляховичок Добринька.

— Якщо він з байкерами, — гірко промовив гном Гролик, — то може не повернутися. Він нізащо не захоче відриватися від товариства. Ні за які медяники він не схоче покинути компанію байкерів, аби передати привіт і грамотку малознайомому гному, — гном Гролик був невтішний.

Мушу вам сказати, що дорожній гном, котрий прокричав Гролику про привіт і грамотку, напевне знав гнома Гролика особисто, позаяк пролітаючи повз «Сітроєн» Гролика на мотоциклі, він дуже впевнено сповістив Ріпку, себто тьху, Гролика, що його хтось шукає. Хтось хоче йому дещо передати.

Не існує у світі істот, байдужих до того, що хтось хоче їм щось передати. Тож гном Гролик кинувся виглядати гнома-харлея по єдиній деталі, яка впала йому у вічі — по шапочці.

Коли б ви подивилися на міст і дорожні розв’язки навколо мосту збоку, ви б упевнилися, що майже кожен гном вирізнявся оригінальним головним убором. Ковпачки у гномів були найрізноманітніші — жовті, червоні, сині, зелені, обшиті хутром та без нього, з балабончиками й без них, а ще із зірочками, півмісяцями та восьмикутниками.

У гнома харлея, який гукнув Гролика, ковпачка взагалі не було. Замість шапочки харлей носив на голові плетену дитячу рукавичку. По рукавичці гном Гролик і згадав цього хлопця. У цього дорожнього шмарлея було прізвисько Бу-Ба й познайомились вони у Франції. Франція подобалася харлею так, як Гролику Україна. Він ніколи не полишав її надовго. Саме цей дорожній гном-харлей і хотів передати щось від когось, і саме Гроликові…

Дорожній гном Гролик, повз якого пролетів шмарлей, перестрибнув на машину, що рухалася туди ж, куди помчав вісник. Стрибнув він поспіхом, не дуже вдало, і його понесло під колеса. Поки Гролик вибирався по колесу на бампер, поки утримував рівновагу на крилі, збігло кілька дорогоцінних секунд. Загубилися кілька дорогоцінних секунд, від яких могла залежати зустріч із несподіваним вісником.

Гном Гролик впав у відчай. Зате коли він вибрався з-під машини, його зустрів вірний шляховичок Добринька, котрий відразу й повідомив йому, що гном-харлей нікуди не від’їхав. Він зважився на відчайдушний вчинок — покинув своїх братів, які вже помчали з байкерами в далечінь, і лишився на мосту, розшукуючи Ріпку, тобто — тьху! — гнома