Хуліо Кортасар - Усі вогні ­— вогонь

що можна рухатися вперед, нічого не руйнуючи. Але «таунус» цей був зелений, за кермом його сиділа жінка в окулярах і незворушно дивилася вперед. І не залишилось нічого іншого, як віддатися рухові, як автоматично пристосуватися до швидкості автомобілів, що його оточували, й не думати. У «фольксвагені» солдата лишилась його шкірянка, а у Таунуса — книга, яку він читав у перші дні, майже порожня пляшечка з лавандою — у черниць з «2НР». А в нього — він зараз щомиті гладив його — був тепер маленький плюшевий ведмедик, якого Дофін подарувала йому замість амулета. Раптом він спіймав себе на безглуздій думці про те, що о пів на десяту будуть розподіляти харчі і що треба відвідати хворих і обговорити ситуацію з Таунусом і селянином з «аріана», а потім западе ніч, і Дофін нечутно прослизне до його машини, і будуть на небі зорі або набіжать хмари — буде життя. Так, саме так і повинно бути, неможливо, щоб усе скінчилось назавжди. Може, солдатові пощастить дістати ще трохи води, що її за останні години вони всю випили; так або інакше, можна розраховувати на Порше, якщо заплатити йому стільки, скільки він зажадає. А на радіоантені безглуздо тріпотів прапорець з санітарним червоним хрестом, і машини мчали вперед тепер вже зі швидкістю вісімдесят кілометрів на годину, до вогнів, що поволі збільшувалися, й ніхто вже не знав, навіщо потрібен цей стрімкий біг машин поночі серед інших незнайомих автомобілів, навіщо взагалі ця шалена швидкість, цей поспіх, у якому ніхто нічого не знає про інших і пильно дивиться вперед, тільки вперед.

Переклад Юрка Покальчука

Здоров’я хворих

Коли тітонька Клелія раптом занедужала, родину охопила паніка і впродовж кількох годин ніхто не був здатний реагувати й запропонувати план дій, навіть дядечко Роке, який завжди знаходив якнайкращий вихід з будь-якої ситуації. Карлосові зателефонували до контори, Роса й Пепа відпустили учнів, яким давали уроки гри на фортепіано та сольфеджіо, і навіть тітонька Клелія занепокоїлася більше через маму, ніж через себе. Вона була певна, що її хвороба несерйозна, а от мамі з її тиском та цукром не можна переповідати тривожні новини, всі добре пам’ятали, що лікар Боніфас перший зрозумів і схвалив рішення приховати від мами все, що стосувалося Алехандро. Якщо тітоньці Клелії доведеться дотримуватися постільного режиму, необхідно вигадати щось таке, щоб мама не запідозрила, що та хвора; історія з Алехандро й без того виявилася надто заплутаною, а тепер додалося ще це — найменша помилка, і мама взнає правду. Хоча дім великий, не слід було забувати, що мама має тонкий слух і небезпечну здатність угадувати, де саме перебуває кожен з нас. Пепа зателефонувала лікареві Боніфасу з горішнього поверху і повідомила брата й сестру, що лікар прийде якомога раніше, тож треба залишити прочиненими двері, аби йому не довелося дзвонити, щоб зайти. Поки Роса й дядечко Роке опікувалися тітонькою Клелією, яка двічі непритомніла й скаржилася на нестерпний головний біль, Карлос розважав маму, переповідаючи їй подробиці дипломатичного конфлікту з Бразилією й читаючи останні новини того надвечір’я. Мама була в доброму гуморі і не відчувала болю в попереку, як це траплялося майже завжди в годину післяобіднього відпочинку. Вона перепитувала всіх і кожного, що це з ними, що вони такі знервовані, і в домі заговорили про низький тиск і згубні наслідки консервантів у хлібі. У годину чаювання до мами, щоб розважити її розмовою, зайшов дядечко Роке, і Карлосові вдалося піти прийняти душ, після чого він став чекати лікаря. Тітонька Клелія почувалася краще, однак вона насилу могла поворухнутися в ліжку і майже втратила цікавість до всього, що турбувало її після першого запаморочення. Пепа й Роса почергово доглядали її, пропонуючи то чай, то воду, але тітонька не озивалася; надвечір у домі запанував спокій, і сестри з братом вирішили, що, можливо, хвороба тітоньки Клелії неважка, і завтра вона знову, наче й не було нічого, зайде о цій порі до маминої спальні.

З Алехандро справи були набагато гірші, бо він загинув в автомобільній катастрофі невдовзі після того, як прибув до Монтевідео, де на нього чекали в домі його приятеля-інженера. Відтоді минув майже рік, але для всіх — брата й сестер, тітоньки з дядечком — це наче щойно сталося; для всіх, крім мами, оскільки для мами Алехандро перебував у Бразилії, де якась фірма з Ресіфі[12] довірила йому спорудження цементного заводу. Ідея підготувати маму, вигадати для неї, буцімто Алехандро потрапив в аварію й дістав легкі ушкодження, не прийшла нікому з них до голови бодай після застережень лікаря Боніфаса. Навіть Марія Лаура, яка в перші години взагалі не тямила себе, завважила, що сказати таке мамі неможливо. Карлос із батьком Марії Лаури подалися до Уругваю за тілом Алехандро, а тим часом родина, як завжди, дбала про маму, яка того дня почувалася зле. Клуб інженерів погодився, щоб чатування біля небіжчика відбулося у них, і Пепа, яка найбільше упадала коло мами, навіть не змогла побачити братової труни, а тим часом інші члени родини, змінюючи одні одних, не відходили від бідолашної Марії Лаури, поринулої у своє безслізне горе. Місія все обміркувати й зважити, як майже зазвичай, випала дядечкові Роке. Вдосвіта він завів розмову з Карлосом, який безмовно оплакував брата, похиливши голову на зелену скатертину, що вкривала стіл у їдальні, за яким вони часто грали в карти. Згодом до них приєдналася тітонька Клелія, бо мама спала всю ніч і не повинна була цікавитися нею. Заручившись мовчазною згодою Роси й Пепи, вони визначили свої найперші дії, починаючи від приховання газети «Ла Насьйон» — часом мамі вистачало снаги читати її кілька хвилин, і всі погодилися з пропозицією дядечка Роке. Йшлося про те, що якесь бразильське підприємство начебто уклало з Алехандро контракт, за яким той мусив цілий рік працювати в Ресіфі, а отже відмовитися від короткого відпочинку в домі приятеля-інженера, спакувати речі й вилетіти ближчим рейсом. Мама повинна була зрозуміти, що зараз інші часи, що промисловці позбавлені почуттів, але Алехандро знайде можливість узяти тижневу відпустку й прилетіти до Буенос-Айреса. Мамі новина сподобалася, хоча вона сплакнула, й довелося дати їй нюхальної солі. Карлос, який умів її розсмішити, сказав,