Микола Миколайович Носов - Незнайко на Місяці

— А тим, що вгору головою, треба перевернутися вниз головою? — запитав Незнайко.

— А ось цього саме й не треба, — відповів Знайко. — Всі повинні бути головою вгору, тому що таке положення звичне для кожного нормального коротульки. По-друге, всім треба опуститися вниз і намагатися триматися поблизу підлоги, бо для кожного нормального коротульки природно бути на підлозі, а не маячити під стелею. Сподіваюся, це зрозуміло?

Всі почали робити плавні рухи руками, намагаючись перейти у вертикальне положення й опуститися вниз. Це не зразу вдалося всім, бо, опинившись у вертикальному положенні й опустившись униз, коротульки відштовхувалися ногами від підлоги й злітали знову під стелю.

— Тримайтеся ближче до стін, братики, — радив коротулькам Знайко, — а опустившись униз, хапайтесь руками за щось нерухоме: за підвіконня, за дверну ручку, за трубу парового опалення.

Ця порада була дуже корисна. Минуло небагато часу, й усі коротульки зібралися внизу, окрім Пончика, який усе ще незграбно перевертався в повітрі. Всі наперебій радили йому, як опуститися вниз, але це не не давало користі.

— Ну, нічого, — сказав Знайко. — Нехай він потренується. З часом у нього буде все добре виходити. А ми з вами трошки відпочинемо й постараємось звикнути до стану невагомості.

— Як же! Звикнеш до нього! — насупившись, пробурчав Бурчун.

— До всього можна звикнути, — спокійно відповів Знайко. — Головне — не звертати на невагомість уваги. Якщо кому здаватиметься, що він падає вниз або перевертається догори ногами, а такі відчуття бувають у стані невагомості, то треба швиденько оглянутися на всі боки. Ви побачите, що перебуваєте в кімнаті, нікуди не падаєте, і перестанете хвилюватися. У кого є, запитання?

— Мене дуже непокоїть одне питання, — сказав Незнайко. — Ми будемо сьогодні снідати чи в зв'язку з невагомістю всілякі там сніданки та обіди зовсім відміняються?

— Сніданки та обіди не відміняються, — відповів Знайко. — Зараз чергові по кухні готуватимуть сніданок, а ми тим часом займемося ділом. Насамперед треба закріпити всі рухомі предмети, щоб вони не літали в повітрі. Столи, стільці, шафи та інші меблі треба прибити до підлоги гвіздками; по всіх кімнатах і коридорах слід протягти вірьовки, як для сушіння білизни. Ми триматимемось за вірьовки руками, й нам буде легше пересуватися.

Всі, крім Пончика, одразу ж взялися до роботи: хто прибивав меблі до підлоги, хто протягував вірьовки по кімнатах. Це було нелегке діло. Спробуй-но забити гвіздок у стіну, коли при кожному ударі молотком сила протидії відкидає тебе в протилежний бік, і тобі темніє в очах, і ти летиш, не знаючи, об що стукнешся головою. Тепер усе доводилось робити по-новому. Щоб забити один гвіздок, треба було не менше трьох коротульок. Один тримав гвіздок, другий бив по ньому молотком, а третій тримав того, що бив по гвіздку, щоб сила протидії не відкидала його назад.

Особливо важко довелося черговим по кухні. Добре, що черговими в той день були Гвинтик і Шпунтик. Це були дуже винахідливі коротульки. Опинивсь на кухні, вони одразу ж почали мізкувати й вигадувати різні вдосконалення.

— Щоб нормально працювати, треба твердо стояти ногах, — сказав Гвинтик. — Спробуй, наприклад, місити тісто, шаткувати капусту, різати хліб або крутити м’ясорубку, коли твоє тіло без усякої опори теліпається в повітрі.

— Ми не можемо твердо стояти, бо наші ноги не мають зчеплення з підлогою, — сказав Шпунтик.

— Коли зчеплення нема, треба зробити, щоб воно було, — відповів Гвинтик. — Якщо ми приб'ємо свої черевики до підлоги, то зчеплення буде цілком достатнє.

— Дуже дотепна думка! — схвалив Шпунтик. Друзі одразу зняли черевики й прибили їх до підлоги гвіздками.

— Бачиш, — сказав Гвинтик, всунувши ноги в черевики, — тепер ми твердо стоїмо на ногах, і наше тіло нікуди не летить при найменшому поштовху. Руки в нас вільні, й ми можемо робити все, що захочеться.

— Добре було б прибити поряд з черевиками стільці, щоб можна було працювати сидячи, — запропонував Шпунтик.

— Блискуча думка! — зрадів Гвинтик.

Друзі швидко прибили до підлоги два стільці. Тепер, коли їхні ноги дістали зчеплення з підлогою, забивати гвіздки стало легко.

— Поглянь, як чудово вийшло, — сказав Шпунтик, сідаючи на стілець. — Хіба я зміг би сидіти на стільці, якби черевики не були прибиті? Я зміг би сидіти лише в тому разі, коли б тримався за стілець руками, але тоді я не зміг би нічого робити. Тепер же руки в мене вільні, і я можу робити все, що завгодно. Можу й писати, й читати, сидячи за столом, а коли сидіти набридне, можу встати й працювати стоячи.

Кажучи це, Шпунтик сідав на стілець і вставав з нього, демонструючи всі переваги нового методу.

Гвинтик витягнув одну ногу з черевика й сказав:

— Для надійного зчеплення з підлогою досить однієї ноги. Витягнувши з черевика другу ногу, я можу ступити крок уперед, крок назад або крок убік. Ступивши крок убік, я вільно можу дотягтися до печі; ступивши крок назад, я можу знову працювати за столом. Отож моя маневреність підвищується.

— Чудова думка! — вигукнув, схоплюючись із стільця, Шпунтик. — Дивись: якщо я ступлю крок праворуч, то можу дістати рукою до шафи, а якщо ступлю крок ліворуч, то дотягнуся до водопровідного крана. Отже, не втрачаючи стійкості, ми з тобою можемо переміщатися майже по всій кухні. От що значить технічна кмітливість!

В цей час на кухню зайшов Знайко.

— Ну як тут у вас, сніданок скоро буде готовий?

— Сніданок ще не готовий, зате готовий карколомний винахід.

Гвинтик і Шпунтик почали навперебій розповідати Знайкові про свої вдосконалення.

— Добре, — сказав Знайко. — Ми використаємо ваш винахід, але сніданок усе-таки треба готувати. Усі хочуть їсти.

— Зараз буде все готове, — сказали Гвинтик і Шпунтик.

Знайко пішов або, точніше сказати, відплив з кухні, а Гвинтик і Шпунтик заходилися готувати сніданок. Це було не так легко, як вони спочатку думали. По-перше, ні крупа, ні борошно, ні цукор, ні вермішель не хотіли висипатися з пакетів, а коли висипалися, то не попадали туди, куди треба, а розліталися в повітрі й плавали навкруги, набиваючись і в рот, і в ніс, і в очі, що завдавало Гвинтикові й Шпунтикові багато клопотів. По-друге, і вода з водопроводу не хотіла набиратися в каструлю. Витікаючи під напором з крана, вона вдарялась об дно каструлі й розхлюпувалась. Потім вона збиралась у великі й малі кульки, які плавали в повітрі й теж лізли Гвинтику й ІПпунтику в рот, і в ніс, і в очі, і навіть за комір, що теж було не так уже й приємно.